Перша ночівля з друзями

— Дуже смачно! — сказала Лара, набиваючи щоки. Дівчата, що сиділи поруч, дивилися на Лару неначе на звіра, що не їв два тижні. Ремі було абсолютно всеодно, він так само набивав щоки, як і Лара, змагаючись із Шоном, хто більше зʼїсть новорічних закусок. Неллі нахилилася над Ларою:

— Ларо, — прошептала вона. — Тобі не здається, що ти скоро лопнеш?

— Але ж воно смачно! — з набитим ротом говорила та.

— Знаю, що смачно, але ж на тебе дивиться Шон. Що він подумає?..

— Що подумає? Не мели дурниць і їж, бо сама сидиш з пустою тарілкою. Якщо тебе хтось ображає за те, що ти їж стільки, скільки тобі треба, то ця людина не варта твоєї уваги. Це все глупі стереотипи, ти можеш бути тим, ким забажаєш, і це не тільки стосується їжі. Ти ж не будеш вічно сидіти елегантно і робити те, що тобі не хочеться? Так, правила етикету є, але їх треба виконувати при більш офіційних зустрічах, а ми в колі друзів, тут можеш розслабитися.

Після цих слів Шон підняв заохочуючий погляд на Лару,  Еля тим часом застигла в фейспалмі від монологу дівчини. Лара ж поперхнулася їжею, а Неллі почала її бити по спині.

Потім вже всі перестали соромитися й почали їсти добре, адже страви виявились ну дуже смачними.

Мама підійшла до Лари й попросила її відійти з нею в іншу кімнату:

— Ларо, твої друзі ж будуть в нас до ночі, не хочеться їх відпускати пізно додому, може вони переночують у нас? Чи за ними батьки прийдуть?

У Лари очі одразу засвітилися всіма кольорами райдуги, проте цього вона не показувала:

— Я не думаю, що батьки взагалі зможуть ходити після Нового року, принаймні тільки хитаючись. Я не проти залишити всіх у себе, якщо ти дозволяєш, — благально склала руки та. — Проте де ми їх вкладемо?

— Ну дивись, в тебе на ліжку може вміститися дві людини, в нас було ще десь розкладне ліжко, тобто плюс одна людина, а комусь підкладемо покривала і ніби зробимо з них матрас, то на підлозі розмістяться ще.

— О, чудово! Тоді я зараз розкажу про це друзям!

Лара зібрала коло з Неллі, Ремі, Шона й Елі в своїй кімнаті, як тільки всі вдосталь наїлися.

— Ну що, розказуй, — Ремі вже не витримував, так йому було цікаво.

— Мама сказала, що ви можете залишитися в нас на ніч!

Ремі та Шон почали обійматися, кататися на підлозі від щастя, яке їх охопило в той момент. Лара, Неллі та Еля за цим всім спостерігали із посмішкою.

— Тільки попередьте батьків про це, — наголосила Лара.

Шон підпоз на колінах із кумедним виразом обличчя до Лари, взяв її руки й сказав:

— О, всемогутня Ларо, дякую! — сказав він так, неначе плакав від щастя.

Лара здивувалася такій поведінці Шона. Зазвичай він тихенько непримітно сидів, що Ларі, до речі, не дуже припало до душі, а тут він так кумедно себе поводить. Лара любить активних та смішних людей, і хоча Ремі й був одним із таких, Лара думала, що він був занадто активний. В будь якому випадку, Ремі був її другом, і їй було з ним приємно. Але Шон… то було щось інше.

— Ти такий миленький, — подумала вона сміючись, — мені подобається коли ти такий веселий. Але я тобі нізащо зараз це не скажу.

— Отож до справи, — Неллі перервала рукою валяння Ремі по підлозі й за комірець всадила його в рівне положення.

— Я думаю, що справедливіше буде зробити так… — промовила Лара. — Пропоную вам, Неллі та Елю, розміститися на моєму ліжку разом. Мама постелить щось тепленьке на підлогу, то можете розміститися там, хлопці, а я тоді на розкладушці буду.

— Ну так не цікаво, можна мені з Неллі?

Неллі подивилася в ту сторону, звідки доносився голос і готова була вбити того, хто це сказав, але не зробила цього, натомість відповіла:

— Зуськи! Ще чого мені з тобою спати вночі, тим паче на ліжко Лари я тебе не пущу, — пихнула вона.

— Мені здається він тільки й заради мʼякого ліжка попросився до тебе, — промовила Еля.

— Не сваріться, людоньки, — любʼяче сказала Лара, намагаючись розрядити обстановку.

— Та я пожартував, ну щоб цікавіше було! — промовив Ремі.

На нього подивилися незрозумілими поглядами. Видно, що жарт не зайшов.

— Отож я думаю такий розклад подій усім підходить? — вела далі Лара, презирливо подивившись на Ремі.

Усі дружно закивали. Лара посміхнулася, повернулася на 180 градусів і знову почимчикувала до шафи за настільними іграми. Поки друзі сиділи над картками й з різноманітними фішками в руках, вони почали поволі засинати. Навіть Ремі заспокоївся й мирно вмостився калачиком на підлозі. Отож це віщувало, що невдовзі настане час спати. А поки вони мають дочекатися 12.

***

На ранок в кімнату постукали мама з татом. Вони тихенько відчинили двері, аби не розбудити сплячих, і поклали подарунки під ялинку в кімнаті Лари. Ото ж смішно було їм дивитися, як Лара наполовину вже лежала на Ремі, а на половину на розкладушці, як Неллі ледве не викинула Елю за ліжко й вона містилася на самому краєчку, а Шон лежав без ковдри, поки Ремі завернувся, як кокон.

— Може вкриємо бідолаху? — запропонувала мама Лари, дивлячись на ледве не посинілі руки останнього.

— Та ладно, всеодно скоро прокинуться, — пошепки відповів тато.

Від цих слів саме і прокинувся Шон.

— Доброго ранку, — сонно сказав він.

Мама з татом провели його на кухню, зробити теплий чай, бо хлопчина був дуже холодний, адже без ковдри спав цілу ніч. Ну і звісно ж, як без цього, почали розпитувати.

— Шоне, в тебе таке цікаве імʼя, ти з Монпорта?

— Ні, я з Великої Британії, точніше мої батьки, а я народився вже в Монпорті, — сонно кліпаючи очима, сказав він.

— Як чудово! Ми колись з татом були у Великобританії, там так гарно! — сказала мама й трохи помовчала. — То ти тут недалеко живеш?

— Так, на перехресті, — Шон вказав пальцем на вікно, попиваючи теплий чай.

На кухню зайшла Лара. Вона підійшла до мами з татом і хриплим голосом сказала: