Свято наближається

— Свято наближається! Свято наближається! — Лара крутилася на підлозі співаючи різдвяних пісень. — Ура! Сьогодні будемо смачно їсти!

— Так, будемо, але залишай трохи й нам їжі, не зʼїдай все сама, — смішно говорить мама.

Лара поглянула на годинник. Сьогодні вони підуть у гості до тітки з дядьком та її двоюрідної сестри.

— Я вже не дочекаюся, там буде стільки смаколиків!

— Якщо ти хочеш, щоб я тебе чимось зайняла, то можеш піти до магазину та купити щось смачненьке до столу, а потім піти з кимось пройтись по торгівельному центру та купити подарунки.

— О, ти мені знайшла завдання на день, дякую! — усміхнулася Лара і обійняла маму.

Гарний настрій після тої прогулянки з Шоном майже не полишав Лару. Це давало наснаги робити більше справ, ніж зазвичай.

— Тільки тепло вдягнися, на вулиці дуже холодно! — крикнула мама до вітальні але за Ларою встигли лиш зачинитися двері.

— Яка сьогодні чудова погода! Таке сонце! Сподіваюсь, Неллі сьогодні зможе піти по магазинах до того, як ми підемо в гості. Хоча… — Лара сумно опустила голову. — Ну авжеж, Неллі нечасто гуляє. Вона завжди то на святах, то в гостях, то не може вийти, бо домашки багато задають. Таке відчуття ніби тільки в мене одної колись є вільний час!

Почуття покинутості знову просочило Лару наскрізь, ніби ганчірку. Канікули вже як декілька днів почались, а я Лара все сидить вдома та придумує для себе різноманітні заняття аби не зійти з розуму.

— Ні, ні, сьогодні ми не будемо засмучуватись, Ларо. В тебе є багато справ на день, тобі буде цікаво, обіцяю, — проговорила дівчина до себе з любов’ю та турботою. — Потрібно знову взятися за старе життя, а то як тільки закохалася, то все погане одразу назовні вилазить, так не повинно бути.  Але так складно це все контролювати, коли ти переживаєш нові почуття, ух! — проговорила Лара сама до себе.

Незважаючи на неприємні думки, настрій дівчини був безмежно гарним, тому що зараз вона буде ходити по магазинах (що вона дуже любить робити) та обирати найкращі подарунки своїм рідним та друзям на свята. Перехожі знов дивилися на Лару, як на дивачку.

— Набридло вже, якщо чесно, годі на мене дивитися так, наче я не з цього світу. Чи не може людина відчувати щастя в цьому світі та веселитися, чи з дорослішанням потрібно ставати більш похмурим? Я не така, сорі, — сказала вона собі під носа.

Коли дівчина дісталася торгового центру, ззаду хтось закричав:

— Ларо! Привіт !

Лара повернула голову та побачила високу дівчину вбрану в гарне коричневе пальто й рожевий шарф.

— Нічого собі! А коли ж ти повернулася? — спитала Лара дівчину.

— Та тільки-но, скоро збиралася тобі написати, щоб ми погуляли, я так рада тебе бачити, Ларо!

— А ти не представляєш, як я рада тебе бачити, Елю!

Лара та Еля обіймалися з хвилину й пританцьовували мєдляк на місці. Ще кілька словечок про подорож Елі за кордон і що взагалі за цей час трапилося в Монпорті, як її покликали батьки.

— Я тобі обов’язково напишу, коли зможу погуляти. Мені є що розказати, і багато, — таємниче посміхнулася  Еля.

— Чекатиму! — відповіла Лара, махаючи вслід Елі, яку вже чекали батьки у машини. — Тепер точно гарний настрій, — посміхнулася вона до себе. — Будемо з Елічкою гуляти тепер частіше, так давно її не бачила, поки вона була в Греції.

Еля славилася своїми частими подорожами закордон, вона постійно розповідала Ларі про різні країни, в яких побувала, а Лара дуже уважно її слухала бо і сама хотіла коли-небудь відвідати ці країни. На жаль,  подорожувати в неї не було змоги, проте Еля завжди її підбадьорювала й говорила, що в майбутньому візьме її з собою в навколосвітню подорож, де обовʼязково пригостить її найсмачнішими стравами різних країн ( а Лара поїсти любила). Через любов до подорожей вони і познайомилися, і почали дружити.

Тим часом Лара вже тинялася в торгівельному центрі. Зайшовши до магазину, вона одразу почимчикувала до відділу канцелярії. Творчість завжди була й буде візитівкою нашої героїні.

— Так хочеться це все забрати собі додому! — проказала Лара, і, сумно посміхаючись, дивилася на цінники. — Різноманітні нитки для вʼязання, вишивання, бісер, стрічки, пірʼя, блокноти, картини по-номерах, набори для рукоділля, настільні ігри! Але ми тут не за цим. Треба пошукати щось у товарах для дому чи декор. А також взяти цукерочок!

Лара піднялася на другий поверх торгівельного центру й покрокувала до найближчого магазину солодощів. Зупинившись біля букетів із желейними квіточками, Лара почала роздумувати, чи не подарувати їй такий мамі на День народження.

— Він такий гарнесенький, але до маминого Дня народження ще чекати й чекати… Треба буде собі десь занотувати.

На телефон прийшло повідомлення. Лара дістала його з сумки та подивилася, хто ж їй написав. Одне повідомлення від мами, друге — від Шона.

— Він мені написав?! — подумала Лара. — Я думала він мені вже ніколи не напише.

Лара відкрила відео повідомлення. На ньому Шон стояв біля ялинки та показував чудові краєвиди з вікна. Щось не схоже на Монпорт.

«А де ти?»

«Я ще не встиг розповісти, але мої батьки  — з Великої Британії. Вони переїхали до Монпорту до мого народження, а більшість родичів залишилися тут, тому кожного року я їжджу до них»

«Блін, тобі так класно! Я теж хочу подорожувати…»

« Якось я, може, візьму тебе, Ремі й Неллі з собою, якщо, звісно, дозволять»

«О-о-о! Це мені підходить )»

Лара відклала на секунду телефон та широко посміхнулася. Шон не забув про неї, він написав! Вона написала:

« Дякую, що написав мені! Я буду рада, якщо ми спілкуватимемося онлайн, поки ти закордоном.»

« Я тобі більше скажу, я сьогодні можу поговорити по відеозвʼязку»

Подих Лари перехопило, а голова розірвалася між тим, щоб поговорити з Шоном, або провести вечір із сім’єю, поки вона буде в гостях. Проте ліва та права півкуля знайшли компроміс: