Нарешті цей день настав

Лара підвела голову, яка вже встигла за цей час провалитися в сугроб.

— Ти хто, смертник? — мертвим голосом спитала вона, намагаючись розгледіти постать перед нею, яку не було видно через світло позаду.

— Чи ти вже зовсім забула про світ, поки уроки робиш? Я — Ремі. А ти — Лара, моя подруга. Що ти тут лежиш, як на похороні? — кепкував він.

Лара скорчила у відповідь гримасу й вляглася назад у сніг.

— Якщо хочеш послухати, то лягай поруч, — показала вона рукою на сугроб.

— Я, напевно, краще постою, бо промокну наскрізь.

— Ну слухай… В мене є до тебе кілька питань.

— Слухаю.

— По перше, чому ти мені сам не написав про те, що ми йдемо у парк атракціонів завтра, а попросив Шона? А по-друге, шо ти, власне, посеред темряви тут забув?

Ремі подивився на Лару здивованими очима.

— А я його й не просив, — він зробив невинне обличчя. — Ми разом гуляли тоді, я не міг знайти свій телефон та він сказав, що напише.

— Оу, — Лара відвернула погляд на дорогу.

— А по-друге, ми зараз теж гуляємо й Шон скоро підійде.

— Чекай, він поруч живе? — спитала Лара.

— Так, он в тому будинку, — Ремі показав пальцем на будинок на роздоріжжі.

Лара опустила погляд донизу.

— Ларо, щось трапилося? — сумно запитав Ремі, нахилившись перед нею.

— Знаєш, мене так мучає іноді свій характер, я не знаю що робити з постійним хвилюванням, воно мені заважає жити. Я так устала від всього цього! — Лара ледве не плакала.

— Ти закохалася в Шона? — різко спитав той.

Лара мовчазно подивилася на хлопця.

— Все ясно з тобою… — проказав Ремі, випрямившись. — Ларо, таке буває, це не кожного дня трапляється, не думай, що це почуття з тобою на все життя. І в тебе нормальний характер, адже НЕнормального не існує, ми всі маємо як і сильні, так і слабкі сторони.

— Але ж я запідозрила тебе у поганому…

— Тебе теж можна зрозуміти, ти хвилювалася, таке іноді буває. Та і ти ж сама знаєш, що я можу щось подібне робити, тому тобі було цікаво дізнатися чи це моїх рук справа. Ларо, все добре, — Ремі допоміг Ларі підвестися з сугробу.

— Дякую, — дівчина кинулася в обійми Ремі. — Я дуже тобі вдячна за те, що ти мене підтримуєш. Я обіцяю, що я постараюся стати кращою, — говорила вона, почасти схлипуючи.

— Тобі не потрібно, ти вже така, яка є, і мені це достатньо. Головне, щоб ТОБІ було комфортно в своєму тілі.

Після хвилини обіймів з-за куту вулиці показалася постать, здається, Шона.

— Я, напевно, піду вже… — проказала нарешті Лара.

— Ти впевнена, що не хочеш привітатися з Шоном?

— Я думаю, що я ще не готова до цього. Я, напевно, маю більше часу зараз провести наодинці та розібратися в своїх почуттях.

— Проте завтра, якщо не підеш до парку атракціонів, то мені доведеться тебе за шкірку витягувати, — підморгнув Ремі. — Все, все, відчеплюйся і біжи, Шон зараз підійде.

***

— Нарешті! Я дочекалася! — говорить Лара, обіймаючи Неллі, коли вони вже підійшли до парку атракціонів.

— А чому хлопці не поїхали з нами? — питає Неллі.

— Вони сказали, що, начебто, на додаткові заняття тут ходять, і якраз після них прийдуть до нас.

— А, вже бачу!

Попереду йдуть Ремі та Шон, активно махаючи руками. Люди на них кидають здивовані погляди, проте хлопцям якось всеодно.

— Привіт! Дуже радий вас бачити! — привітно говорить Шон.

— Привіт! — так само привітно й мило вітається Лара.

— О-о, я вже не можу дочекатися, поки ми підіймаємося на колесо! — активно говорить Ремі.

— А давайте це залишимо на останок, щоб атмосфера була саме та, що треба? — пропонує Шон.

— Я боюся висоти, — із сумнівом говорить Неллі.

— Я думаю, що ми тебе будемо тримати за руки. Може, так тобі буде легше? — дбайливо питає Лара, поклавши руку на плече Неллі.

— Можливо, я ще подумаю.

Спершу перед друзями постала велика проблема — куди саме піти. Адже перший атракціон задає ритм і треба правильно його обрати! У відповідь на « Дім страху» дівчата одразу сказали «НІ», хоча хлопці ледве не на колінах їх просили.

— Давайте колись наступного разу, — пропонує Лара, — бо в мене менталочка не витримає, якщо ви мене через цю кімнату проведете.

Наступним вибором були гірки. Тут вже проблеми були не тільки у дівчат, але й у Шона, адже в нього поганий «вестибулярний апарат», тому, за його словами « Мене знудить на вас усіх» друзі вирішили, що це не найліпший вибір. Веслування в озерці здалося Ремі дуже нудним, тому вони відмовилися й від цього варіанту.

— Що ж ми тоді оберемо? — схвильовано питає Лара.

— О, а давайте підемо в той перевернутий будинок? Або ще он там є кімната сміху (в неї ми точно підемо, не сумнівайтесь), — каже Ремі.

— А також можна було б піти в тир або покидати дротики в кульки. І ще на он ті батути! Вау! — продовжила Неллі.

Так і зробили. Про те, як все це вийшло, можна розповідати роками. Неллі ледве не вилетіла з того батуту з кріпленнями, Лара злякалася свого відображення в кімнаті сміху, Ремі ледве не впав у вищезгадане озерце поки проходив повз, а Шон… Він був дивним саме тому, що з ним нічого не трапилося. Проте це все було в майбутніх намірах Ремі, Лари та Неллі.

— Нарешті! — вдруге проказала Лара за цей день. — Нарешті ми дійшли до того колеса! Як ви себе почуваєте?

— Трохи нудить після того батуту, — сказав Ремі, який ще кілька годин тому нічого не боявся.

— Справишся, — підморгнула Лара й почимчикувала до колеса, за нею пішла Неллі, взявши за рукави куртки хлопчиків і заспокоюючи себе.

І ось вони піднялися колесом догори. Відкривався просто чудовий краєвид на засніжене місто, навіть Неллі перестала боятися, коли побачила таку красу, хоча все ще трималася за Лару. Друзі сиділи тихенько й насолоджувалися моментом.

— Я вважаю, що ми просто чудово провели день, — першим перервав тишу Шон.