Завітайте до нас у гості

Здалеку почулися мамині кроки. Двері гучно відчинилися і почулися розмови. Лара з цікавості відкрила двері своєї кімнати і подивилася з ким розмовляє її мама.

— О, нічого дивного, вона завжди вчасно, — саркастично промовила дівчина, закриваючи двері.

Почулися кроки на кухні, там вже розмістилася мама та її сестра — тітка Лари. Лара не хотіла виходити зі свого теплого сховку, та і тітка одразу б почала розпитувати її про успіхи в школі, чи зʼявився в неї нарешті хлопчик та таке інше.  Зараз для Лари це була тема «бий або біжи», або «стій на місці з червоними вухами», бо хто ж вона така, коли навчиться непомітно брехати? Для Лари це надсилу, та і брехати, словом, їй не подобається. Отож, навіть не зважавши всі «за» та «проти», Лара залишилася наодинці з рецептами імбирних пряників та шоколадного печива. Вона вирішила написати Неллі:

«Привіт! Ти сьогодні вільна?»

«Привіт, на жаль, тато забирає до центру на роботу сьогодні. Там в нього так гарно, я просто не можу не поїхати(»

« Звичайно, все добре! Удачі тобі!»

Лара відклала телефон із сумним виразом обличчя.

— Ну чого це завжди про мене? — питає вона сама себе. — Чому постійно маю час проводити наодинці? Чому всі завжди відмовляють погуляти? Якби ж я знала, як собі  з цим допомогти, — сумно видихнула Лара.

Двері в кімнату повільно відчинилися, з-за них показалася мама і тітка.

— Привіт, красуне! — озвалася остання.

— Доброго дня, — беземоційно відповіла Лара.

— Нас Раїса запрошує сьогодні до неї в гості, що скажеш?

— Я за, — так само беземоційно сказала Лара, проте вогники у її очах явно загорілися. — Єс! Мені є чим зайнятися сьогодні! — подумала вона, коли двері зачинилися. — Ну тепер хоч не так буду сумувати через те, що не погуляю.

— Ларо, то ти збираєшся готувати печиво чи що ти там хотіла? — кричить мама з кухні.

— Так, я вже йду, — так само кричить Лара, бо все ще не бажає вставати з ліжка. Зрештою, невидима сила її піднімає.

— Раїса вже пішла, її чекає на вулиці Гаррі, вони кудись їдуть гуляти.

— А Марі з ними? — спитала Лара.

— Марі теж кудись поїхала зі своїм хлопцем, тому не знаю чи вона сьогодні буде вдома, коли ми прийдемо в гості, хоча до восьмої, я думаю, вона повернеться.

Гаррі був чоловіком тітки, а Марі — їх дочкою, що була старша за Лару на декілька років. Вони разом постійно подорожували та дарували Ларі магнітики та статуетки. Одного разу привезли навіть екзотичні фрукти із Вʼєтнаму, більшість з яких, проте, Ларі не сподобалася, але було дуже цікаво їх спробувати.

— То який рецепт ти обрала?

Лара повернулася до реального світу:

— Ось цей, я більше хочу шоколадне печиво сьогодні приготувати.

— Кухня в твоєму розпорядженні, я піду відпочивати в кімнату.

Лара розмістилася на стільці в позі лотоса і почала читати обраний рецепт по пунктах.

— Ну тут все просто, борошно, цукор і таке подібне. А чи купила я кондитерські мішки для глазурі? Стоп, а як я буду взагалі її робити, якщо в мене нема міксеру? Мамо! А у нас є міксер?

— Десь був, але він старезний, дивись, щоб нічого не загорілося, — долинули крики з кімнати. — Він на верхній полиці в лівій шафці.

Лара обережно дістала запилюжений міксер і протерла його серветкою.

— Що ж, спробуємо.

Із переляканим виразом обличчя вона підключила міксер до розетки, заплющила очі в очікуванні чогось поганого, проте, натиснувши на кнопку, помітила, що міксер запрацював.

— Чудово! Тепер до справи.

Велика кількість бряжчань на кухні за пів години не могла не розбудити маму, яка вже на той момент заснула після довгої  нічної зміни. Вона обережно зазирнула на кухню:

— Чи все в тебе добре? — сонним голосом спитала та.

—Так, я вже поставила все в духовку, — усміхаючись на всі 32 ( в її випадку 28), говорила Лара.

Мама видала якийсь інопланетний звук та пішла назад у кімнату. В той час Лара уважно спостерігала за печивом, потім не так уважно, а потім і взагалі про нього забула, поки робила собі какао.

Хтось подзвонив у двері. Лара пішла відчиняти:

— Хто це тут у нас такий куховарить? — зайшов тато, почувши запах випічки. — Привіт, як в тебе справи?

— В мене все добре, це я печиво вирішила зробити, тому й пахне.

— А де мама?

Мама вийшла з незадоволеним виразом обличчя у вітальню.

— Що за настрій ? Хто кого вбив?

— Я скоро всіх навколо прибʼю, якщо мене ще хтось розбудить, — так само сонливо відрізала мама й спробувала зібратися докупи. — Що ж, проходь, я тобі приготую чогось на обід.

Лара уважно спостерігала за мамою і татом. Вона була рада, коли вони збиралися разом, адже тато постійно в командировках, і буває навіть місяцями може не приїжджати. Проте ось такі моменти й стають більш цінними, коли ти їх не кожного дня переживаєш. Тому для Лари приїзди тата завжди були святом.

— Ларо, твоє печиво готове, — крикнула мама з кухні.

Лара швиденько відкрила духовку й дістала печиво, його запах був ну ду-уже смачним.

— Воно трохи охолоне, і будеш декорувати, — сказала мама у відповідь на запитання Лари, яке ще не встигло навіть оприлюднитися. І нічого страшного, що шоколадне печиво зазвичай не декорують, ми це опустимо спеціально для пекарки-початківця.

Дівча всілося за стіл з мамою і татом і слухало їх розмови. Вони завжди розмовляли про все на світі, коли зустрічалися, і цей день був не вийнятком.

— Здається, мені тут робити нема чого, — подумала Лара, коли теми почали заходити за політику.

Швидко вислизнувши з-під ока батьків, вона попрямувала до кімнати й поринула у творчість.

— Поки мама з татом розмовляють, я можу зробити їм подарунки на свята, — вирішила Лара й взялася майструвати.

Так пройшла вже година, печиво стало крижане за цей час. Майстриня встигла заховати подарунки мамі й тату якнайглибше в її кімнаті й вирушила на кухню. Там все ще сиділи її батьки й розмовляли про все на світі.