Лара справляється з емоціями

— Я і забула, що дозволила Ремі дати йому мій номер телефону. Ох, я б зараз хотіла, аби він мене залишив у спокої, але водночас так хочеться подивитися, що там!

« Привіт, Ларо! Слухай, чи ти любиш атракціони? Ми з Ремі хотіли сходити на атракціони на цих вихідних і він запропонував покликати тебе й твою подругу Неллі. Як ти до цього ставишся?»

В очах Лари загорілися ті вогники, про які її очі не могли забути з моменту першої зустрічі з Шоном. Серце знову закалаталося сильніше, а голова перестала думати обʼєктивно. Раптом все різко припинилося:

— Але в мене немає стільки грошей на атракціони, я зможу сходити принаймні на два чи три з них, а просити когось платити за себе я просто не можу. Брати ж із моєї скарбнички не дуже хочеться, бо тоді велосипед я зможу придбати нескоро. Що ж робити? Я давно хотіла піти на атракціони, проте Неллі завжди говорить, що не може або не хоче, а зараз така можливість, та ще й з Шоном.

— Стоп, а чому мені написав Шон, а не сам Ремі в такому разі? Якщо цей дурень…

У двері кімнати тихенько постукала мама, що нещодавно повернулася з роботи:

— Ларо, вечеря готова. Неллі вже пішла?

— Так, мамо, вона сказала, що їй вже час іти.

— Тоді сідай за стіл, поїмо разом. Як справи?   

— Та трохи не дуже… Мене Неллі, Ремі та його друзі (ага, друзі) запросили на атракціони на цьому тижні, але ж в нас не так багато фінансів на це зараз…

— Ну, я можу тобі дати деяку суму, якщо ти дійсно хочеш, але вона буде дійсно не на всі атракціони. Щось можеш взяти зі своєї скарбнички.

— Але ж я так не накоплю на велосипед, — засумувала Лара. — Може тоді не йти?

  — Чому не йти, ти ж цього хочеш?

— Я б хотіла зберегти гроші…

— Ларо, не видумуй, вже якось накопиш, тобі й гроші подарують на День народження й на Різдво, то все накопиш.

Лара відповіла Шону:

« Так, добре, в який день зустрінемось?»

« Давай у неділю, десь о 15.00 підійде ?»

« Так, давай о 15.00 у неділю. До зустрічі!»

« Бувай!»

Лара відклала телефон та глибоко подихала. Вона б хотіла написати Шону набагато більше та розкрити всі свої почуття, проте малесенька частка здорового глузду все ж таки не давала їй це зробити. Ще кілька вдихів та видихів. Ларо, зберися з думками!

— Треба себе чимось зайняти, — подумала вона.

Через декілька хвилин вона ж і зловила себе на тому, що писала реферат з біології на англійській розкладці, тому що забула перемкнути мову.

— Що ж, ну як не робота, то може спробую почитати? — нервово подумала вона.

Книжка навіть до рук не потрапила. Лара пішла на балкон подивитися на білий пухкий сніг, який тільки почав падати на землю вперше за цю зиму.

— О, як же це гарно! Може це якийсь знак? О, ні, ні, ні, приведи себе до здорового глузду, годі мріяти про щось неіснуюче. Ну так же хочеться помріяти! Але воно так мучить натомість…

Лара не знала куди себе подіти, сіла на ліжко і знову глибоко подихала. Потім почала розсіювати думки.

— Так складно не думати про щось, коли стоїш вгору тормашками, — із зусиллям сказала вона сама до себе, намагаючись стати в собаку мордою вниз, повторюючи за віртуальним тренером.

Все ж після вправ стало трохи спокійніше.

— Треба лягати спати, може, дійсно, завтра, після того, як я розповіла все Неллі, воно й мине.

Настав ранок, а з ним емоції від вчорашніх подій трохи змінилися. Тепер вже це були не настільки сильні емоції, хоча й повністю позбавитися від них не вдалося.

— Треба сьогодні кудись поїхати, вдома нудно сидіти, — тільки прокинувшись подумала Лара. — От чого я тільки прокидаюсь і одразу маю повний список планів в голові? Вони іноді так допікають…

Проте ці плани змінилися, як тільки Лара побачила білу красу за вікном своєї кімнати.

— Який сніг! Мамо, дивись скільки снігу випало!

— Так, я бачила, ходи снідати! — здалеку чути було голос мами.

Лара поспіхом заправила постіль, причесалася й побігла на кухню дивитися на сніг з протилежного боку вулиці.

— О, мамо, чи можу я вийти сьогодні зрання погуляти?

— Звісно, навіщо питати? Тільки спочатку поїш, бо потім будеш мені казати, що ти бідна голодна дитина.

Лара усміхнулася й сіла за стіл, все ще розмірковуючи про її знахідку — Шона. Вона вже так хотіла з ним зустрітися, проте домовилися зустрітися вони аж через тиждень, тому чекати, як ні як, доведеться довго. Лара не була вправною в очікуванні, проте всеодно знаходила вихід за допомогою власної уяви. Хочеться велосипед? Помрій про нього! Передивися всі відео про моделі й марки, вивчи кожну його деталь. Це допомагало Ларі справлятися з очікуванням.

— Чому задумалася? Дивись, зараз гречка з рота випаде.

Потік думок Лари різко перервався.

— Я… не знаю. Просто думаю, як би не скучно провести день. Слухай, а можна я сьогодні приготую нам вечерю?

— А ти точно не спалиш їжу, як минулого разу? — категорично сказала мама.

— Ну тоді я трохи відволіклася, зараз все буде нормально! Будь ласочка!

— Добре, а що ти хочеш приготувати?

— Ну… ні, я знаю! Не вечерю! Я хочу до Різдва приготувати печиво у вигляді різних фігурок. Ми з тобою ніколи його не робили, може зараз спробуємо?

— Я не дуже вправна у випічці…

— Ну будь ласочка! — ледь не сльозливими очима подивилася Лара на маму.

— Добре, — видихнула мама з поганим передбаченням.

— Ура, дякую! Ти в мене найкраща! — Лара міцно обійняла маму і, не доївши гречку, побігла одягатися на вулицю.

— Поки буду гуляти, куплю все для печива в магазині, — сказала вона зачиняючи двері.

Мама на хвилинку спинилася.

— Чого це Лара сьогодні така весела? Ні, вона завжди така, але щоб прям зранку, такого ніколи не бувало. Зазвичай ходить, як сонне опудало, — посміхнулася вона собі. — Ну, побачимо згодом.

Тим часом Лара вже у всю гралася в снігу. Хто сказав, що 16-річній дівчині не можна гратися в снігу? Глупі стереотипи щодо поведінки людей. Лара завжди вміла веселитися, як дитина. І хто б що не говорив, вона була зовсім не інфантильна, ну, може, трохи було... Але про це ми дізнаємося згодом.