Лара зустрічається із закоханістю

— Ну чому я так швидко закохуюсь! Ну чому-у?

— Можливо це тому що ти дуже чутлива?

— Так і є, але я не хочу цього відчувати, я хочу бути щасливою наодинці! Та і знаєш, малоймовірно знайдеться такий, який мені сподобається натурою настільки, що я захочу з ним зустрічатися. А от думати про першого зустрічного — та запросто!

Лара та її подруга Неллі сидять на теплому панорамному балконі в сутінках зимового вечора за чашками з какао, розмовляючи про чергову «біду», що трапилася з Ларою нещодавно. Вона відчула симпатію до одного хлопчика, з яким погуляла один раз і хоче позбутися цього відчуття якнайскоріше, проте це їй не вдається.

Лара дуже чутлива, мрійлива дівчина — саме тому в неї досі не було стосунків. Хоча 16 років не такий вже і пізній вік для початку — навіть навпаки —проте Лара не хоче упустити можливість спробувати смак підліткового віку на повну, адже стосунки у дорослому житті їй здаються нудними і буденними, без яскравих емоцій та приємного хвилювання.

— А чому в тебе такі стандарти? Хіба не можна спробувати одного разу зробити щось проти них?

— Я не думаю, що це принесе мені користь, адже я, по-перше, однолюб, я хочу зустріти ЙОГО одного разу та на все життя, а по-друге, я не хочу зраджувати своїх принципів, я не хочу перетворитися на іншу людину під ЙОГО не дуже приємним мені впливом.

— Що ж сказати… Дійсно, твій випадок складний, я б навіть сказала — конфліктний. В тобі, наче, боряться дві особистості.

— Так і є… Ну бо я теж хочу спробувати закохатися та мати усі ці цукерно-букетні штучки, проте я знаю, що в такому випадку нічого путнього далі не вийде у стосунках і доведеться розставатися рано чи пізно.

— А чому ти так вважаєш?

— Бо люди, а особливо підлітки в такий період відносин не розподіляють в голові інформацію на факти та мрії й уявляють свою другу половинку як ідеальну, а потім розчаровуються в них і, врешті, кидають.

— Але ж ти це розумієш, то навіщо… Ларо! Тобі не здається, що ти аж занадто цим переймаєшся? Ти тільки сьогодні його зустріла, а вже думаєш про те, чи він буде твоїм хлопцем, чи ні!

— О, Неллі, якби я тільки могла не перейматися через це! Я так мучаюся, ти не повіриш! Я дійсно хочу ставитися до всіх однаково, але щось не дуже виходить  це з хлопчиками, я не знаю чому це так стається.

***

— Знаєш, я думаю, що в тебе дуже добра душа.

— Дійсно?! — дещо здивовано посміхнулась Лара. В її очах через кілька хвилин загорілися вогники, а сама вона почувалася так, наче танцюватиме зараз брейк-данс на голові.

Лара прогулювалася з хлопцем Шоном по вулиці недалеко від центру старої частини міста Монпорту, вона нещодавно познайомилася з ним через свого друга Ремі, який побачив схожість в їхніх характерах та вирішив їх познайомити ( а точніше «звести», як він сам потім розказав). Шон був не такий уж високий на зріст, проте для Лари, яка ростом навіть не досягає 160 см, він був саме того зросту, щоб комфортно спілкуватися. Шон мав звичне для всіх нас русе волосся, що спускалося пишною «гривою» до потилиці. Його очі були блакитними й сумними, а вії, як це зазвичай буває у хлопчиків, проте не у всіх дівчат (на жаль)  — довгі й густі.  Не те, щоб він був красень, але його зовнішність була на тверду вісімку чи навіть девʼятку, загалом, гарненький він був, проте не це причарувало Лару, зовсім не це.

— В тебе такий яскравий одяг! — сказала вона, наче була здивована, що хтось таке зараз ще носить.

— Так в тебе ж теж він яскравий? — Шон подивився на Лару, піднявши брову.

— Знаю, проте зараз мало кого зустрінеш не в чорному чи просто не в темному одязі, а в таких пістрявих кольорах…

— Тут згоден, але це вибір кожного. Яскраві кольори додають настрою, хоча темні речі є більш затишними. Та і в мене є темні речі теж, тому в мене середня кольоровість гардеробу.

Легкість в спілкуванні… Так, з Шоном було дуже комфортно спілкуватися. Він не ліз із дивними питаннями, не поводився як альфа-самець. То може вона нарешті знайшла саме того, з ким зможе бути собою, без стереотипів і сподівань? Ну й ну… Лара намагалася іти якомога ближче до Шона, потім лякалася й змінювала дистанцію, потім знову наближалася, і так її хитала сила Коріоліса ще з десять хвилин, поки вдалині не показалася лавка.

Там її вже встигли захлинути емоції від «першого побачення», а голова все ще намагалася тверезо мислити.

— Ну чому я так нервово все сприймаю? Навіть коли все добре, ну серйозно? — думає вона собі, мовчазно дивлячись на море.

Шон пильно дивиться на Лару:

— Щось не так?

— Як ти це помітив? — подумала Лара вголос.

— Ну, по-перше, тебе вже десять хвилин хитає, а, по-друге, ти якась мовчазна стала. Чи все добре?

— Я просто… не дуже комфортно почуваюся в компанії хлопчиків зазвичай, бо не гуляю з ними, — вичавила із себе Лара, здивувавшись пильності Шона.

— Але ж ми не інші створіння? Що тебе турбує?

Шон поводився дуже спокійно й сумними очами дивився Ларі прямо в очі, через що вона отримала дивне відчуття безпеки. Його невимушеність просто вражала Лару, він був настільки відкритою людиною, хоча, здавалося, ззовні дуже холодною. Може згодом вона більше про нього дізнається й усе обійдеться?

***

Після першої прогулянки почуття закоханості не зникало вже дні три чи навіть чотири, тому довелося покликати найкращого лікаря з усього Монпорта з любовних справ — Неллі. Й от вони сидять і обговорюють до деталей, що хто кому сказав і що зробив.

— Ларо, я думаю, що тобі треба відіспатися, може, це мине…

— Але ж воно вже стільки часу не минає! — жаліється дівчина.

— Тоді… Давай пошукаємо його недоліки.

— Це я можу, але ж я багато таких не помітила. Якщо ти б мене спитала минулого разу, коли я закохалася в того «філософа на мінімалках», то тоді я б цілий букет перерахувала б. Дай-но мені подумати… мені здалося, що він дуже, якийсь, занадто «спокійний» був чи що. Хоча в принципі це доволі непогана риса, але якщо дивитися в перспективі… А, може, його спокій говорить про те, що можливо він не та людина, яка зможе зі мною подорожувати та волонтерити, багато сміятися і проводити активно час, а я в першу чергу чекаю на того, хто буде поділяти саме ці мої інтереси. Далі я б сказала, що він сам по собі якийсь трохи дивакуватий, хоча на перший погляд він нічого дивакуватого не говорив. Та і Шон мені здається худющим під його шарами одягу, я не дуже люблю «сірників», якщо вже говорити про зовнішній вигляд.