Розділ 13

-  Ти повинен все розповісти Єві, - наполягав на своєму Віталій Всеволодович.

-  Мабуть, що так, - погоджувався із шефом Ігор, - Я спробую поговорити з нею.

-  Ти ж розумієш, Ігорю, що якщо вона про все дізнається, то ти її втратиш назавжди. А якщо все залишиться в таємниці, то не виключається такий варіант, що Єва буде з тобою.

-  Так, я це розумію, - засмутився, - але я хочу, щоб Єва була щасливою. І вона сама повинна вирішити, з ким їй бути. Якщо вона обере Адама, я бажатиму їй лише щастя, а якщо мене, то я готовий заради неї на все, - і з сумом глянув на боса.

-  До речі, Адам сьогодні приїхав і має прийти скоро, – вмощуючись в зручне крісло у своєму кабінеті, продовжував Віталій Всеволодович, -  За час перебування Єви за кордоном, він не давав мені спокою, все надзвонював і розпитував, коли вона приїде. Але шансів у нього мало, а точніше немає зовсім, поки ти не розповіси про все Єві.

Бос весь час спостерігав за Ігорем і чітко бачив, що той хвилюється. Ігор сів у крісло поряд і постійно вертів у руках свій мобільний, щось у ньому намагався роздивитись, вимикав, потім знову включав, аж раптом сказав:

-  Я, мабуть, піду. Потрібно ще машину завести на техогляд, дещо перевірити, – підвівся і хотів вже йти, як до кабінету зайшов Адам.

-  Привіт, хлопці! – привітався, зкоса позираючи у бік Ігоря, - Ну, що приїхала Єва? Я можу її побачити?

-  Спробуй, - натягнуто посміхнувся бос, виказуючи всім своїм виглядом, що не дуже бажає його бачити, - Кабінет поряд з моїм.

-  Тоді я піду? – запитав Адам і не чекаючи на відповідь вийшов.

Ігор сердитим поглядом провів Адама, і вирішив лишитися, щоб дочекатися завершення розмови з Євою.

Адам впевнено пішов до кабінету Єви. Злегка постукав,  відчинив двері та зайшов, одразу закривши їх за собою. Вже з порога почав:

-  Господи, Єво, що сталося? Ти нічого не сказала і знову втекла!  Я не можу тобі додзвонитися?! Все кинув і прилетів до тебе!

Не встиг він договорити, як Єва спрямувала на нього крижаний погляд і тихо, але чітко мовила:

-  Адаме! Облиш мене! Повертайся до своєї дружини і дітей. Не муч мене! – кожен удар її серця здавалося відбивався десь аж в голові, від чого  вона відчула легку втому і слабкість.

-  Єво, я не розумію, що сталося, - вирішив збрехати Адам, хоча вже давно знав причину їхнього розриву, - Яка дружина? Які діти?

-  Саме так вона і сказала, що ти будеш відрікатися від неї та дітей, - без емоцій промовила дівчина. – її серце стукало щосили, заважаючи нормально дихати.

-  Єво, хто тобі вбив в голову такі нісенітниці? В мене немає ніякої дружини і тим більше ніяких дітей! – почав злитися.

-  Саме так вона і казала, про тебе, - тихо мовила.

-  Хто вона? Єво? – не зрозумів Адам.

-  Твоя дружина! – ледь чутно промовила Єва.

-  У мене немає дружини! – наполягав на своєму Адам.

-  Облиш мене, будь ласка, благаю! – трохи підвищивши голос проговорила Єва.

Адам хотів ближче підійти до неї, але вона прошипіла:

-  Не підходь до мене! Не торкайся! Облиш мене!

-  Я нічого не розумію, Єво! Ти мене лякаєш! – продовжував гнути свою лінію Адам, зупинившись на півшляху.

-  Навіщо ти так зі мною? Ти був мені не байдужим! Я ж покохала тебе! – раптом промовила.

-  Єво! Я теж кохаю тебе! – вирішив піти з козирів, - Я нічого такого не зробив. Я не розумію, що відбувається?!

-  Приходила твоя дружина з твоїми синами до номеру в готелі. Вона була дуже зла. Вона показала мені докази того, що ти жонатий. – зібравши всі сили, намагалась говорити переконливо.

-  Які докази? Що за маячня, Єво? – обурювався Адам.

-  Свідоцтво про шлюб і про народження твоїх дітей, в яких красувалось твоє ім’я і прізвище, – аж раптом згадала те, що запитувала у неї мама, - Твоє прізвище  Богословський?

-  Так. – коротко відповів.

-  Що потрібно було і довести! – з сумом в очах мовила Єва.

-  Єво, чому ти мені не віриш?

-  Йди, прошу! Бо я зараз покличу охоронця і тебе звідси виставлять. – вона відчувала, як незрозуміла слабкість почала з’являтись, вона ледве трималась на ногах, а в очах залітали метелики.

-  Ну, що ж, ми ще зустрінемось, Єво! – розвернувся і вискочив з кабінету грюкнувши дверима.

Ігор одразу зайшов до Єви і помітив її бліде і зовсім не живе обличчя. Потім вона почала якось не природно хилитися на бік і сповзати вниз. Реакція Ігоря була блискавичною. Він встиг підхопити її і уберіг від падіння. Міцно тримаючи на руках, підніс до невеличкого диванчика, який стояв неподалік. Тремтячими руками нащупав пульс, торкнувся долонь, ті були як лід,  щічок, що зовсім зблідли. Швидко почав набирати номер швидкої. Вискочив покликати боса. Адам теж ще не пішов. Ігор напустив на нього такий холодний погляд, що той здалося аж сховав голову у плечі.

-  Єві погано! – голосно гукнув, виглянувши з дверей її кабінету.