Розділ 7

Проблема, яка виникає майже у кожної жінки – «що вдягти?», відпала сама собою. У валізі у Єви, на всякий випадок, лежало маленьке чорне плаття, яке її завжди виручало в подібних ситуаціях. Плаття звабливо огортало фігуру Єви, ідеально підкреслюючи тонку талію, пружні стегна та груди.  Невеличкі прикраси у вигляді елегантної підвіски на шиї та витончених браслетів на руці, вдало поєдналися в єдиний ансамбль. Тоненькі чорні панчохи на ніжках та чорні туфлі на високих підборах додали її образу шарму.

Своє світло-русяве волосся Єва злегка завила в локони, підвела очі, додаючи їм виразності, через що вони засяяли ще більше, губи підмалювала червоною помадою, яка вдало вирізнялась на її гладенькому обличчі. Єва дивилась на себе в дзеркало і подобалась сама собі.

Невдовзі прийшов Адам. Коли побачив її, на мить неначе застиг на місці. Його очі обійняли Євин тендітний стан, він не торкався її, але від його погляду вона ледь знепритомніла.

-  Яка ж ти гарна, Єва! – не витримав і мовив Адам. – Ти чарівно виглядаєш! – він простягнув до неї свою руку, а вона урочисто положила свою долоню в його. Адам легенько притягнув її до себе, і сказав, - Ти мене зводиш з розуму, Єво! Ходімо. Лише накинь на себе свою куртку, бо нам потрібно буде вийти на вулицю, ненадовго.

-  Точно, я і не подумала, що зима, вирядилась в туфлі і в плаття. От халепа!

-  Все нормально, не хвилюйся. – заспокоїв її Адам.

Єва зверху накинула свою куртку.

-  Чобітки теж вдягати? – запитала.

-  Ні, не потрібно. Тут поряд. Я тебе на руках віднесу. – сказав Адам і ковзнув поглядом по ніжках Єви.

Йти і справді було не далеко, а саме до ресторану, що знаходився поряд з готелем. Одразу за порогом готелю, Адам легко підхопив на руки Єву і поніс до ресторану. Вона обійняла його за шию і притулилася ближче, вдихаючи аромат його парфумів. Він лише раз поглянув на неї, ніжно посміхаючись і в його погляді Єва змогла вловити стільки тепла і любові, чого ніколи не бачила в інших чоловіків. «Невже Адам справді той чоловік, якого мені послала доля?» - задумалась.

-  Ти викупив ресторан? – запитала Адама, коли опинилась в середині і побачила, що окрім них, там більше нікого не було.

-  Щось схоже на те! – мовив і таємничо посміхнувся.    

На них чекав шикарно сервірований стіл, зверху покритий цупкою білосніжною скатертиною, оздобленою різдвяними малюнками. По середині розміщувався неймовірної краси букет із гілочок ялини, іграшок, шишок і блискіток, переплетений картатою стрічкою в зелено-червоних кольорах. По різні боки від букету стояли два шикарних підсвічника вкриті позолотою з червоними свічками, які мерехтіли жовтогарячими вогниками. Також на столі стояли келихи для вина, шампанського та води, тарілки з різдвяними малюнками, столові прибори та серветки. Все було оформлено вишукано і зі смаком.

В приміщенні ресторану грала різдвяна мелодія, яка допомагала глибше зануритися в світ доброї казки та чуда.

У Єви перехопило дихання від побаченого. Вона ніколи не зустрічала Різдво в такій красі і розкоші. Вона могла таке бачити лише десь в модних журналах, чи в кіно. А тут, все відбувається на яву!

-  Як же тут гарно, Адаме! Я так вдячна тобі за все! – озиралася в різні боки Єва і милувалася атмосферою неймовірного свята, яке для неї створив Адам.

-  Я ще нічого не зробив, Єво! Ми лише зайшли! – посміхався спостерігаючи за дівчиною Адам.

Єва подивилася на Адама і сама від себе того не очікуючи, обняла і прижалась до нього.

-  В мене ніколи не було такого свята. Я така щаслива, Адаме! – вона стояла і продовжувала обіймати його.

-  Це все для тебе, красуне! Але ходімо за стіл, а то проґавимо Різдво. Ходімо, люба. – взяв її під лікоть і повів до столу, всадив на стілець, а сам сів з іншого боку.

-  Єво, може спочатку вип’ємо трохи вина? – запропонував Адам, - Яке ти любиш? Біле сухе, напівсолодке, рожеве чи червоне. Обирай! Зараз принесуть на твій смак.

-  Я люблю біле сухе, - не роздумуючи відповіла Єва.

-  Чудово! – не зводив з Єви очей, неначе боявся, що вона зараз щезне, потім гукнув офіціанту, щоб той приніс найкраще біле сухе вино, яке є в ресторані.

За хвилину келихи були наповнені ароматним п’янким напоєм.

-  Я дякую долю, яка подарувала можливість нам зустрітися. – зі щирістю і хвилюванням у голосі сказав Адам, - Я так довго тебе шукав, Єво! За тебе, красуне!

  Єва ніколи в своєму житті не отримувала стільки уваги, а особливо від чоловіка. Вона губилася і часом не розуміла, як реагувати на компліменти і теплі слова Адама. Вона лише відчувала, що закохалася. Закохалася вже тоді, коли вперше побачила його там, на різдвяному ярмарку.

Як часто буває від випитого вина, вона трохи захмеліла, її щічки злегка зарум’янились, очі ще більше заблищали, а губи вабили до поцілунку. «Я навіть уявлення не мала, що буває так добре, а особливо з чоловіком від якого втрачаєш розум», - думала Єва.

Ненав’язливо біля них бігав офіціант, щось приносив, забирав, знову кудись пропадав, на нього ні Єва, ні Адам не звертали уваги, вони бачили лише один одного і не могли відірватися один від одного.