Розділ 6

Як і обіцяла Віталію Всеволодовичу, Єва всю роботу встигла закінчити до обіду, за що отримала щедру винагороду від свого шефа – кругленьку суму на картковий рахунок. За такі гроші Єва могла організувати собі любий відпочинок – хоча б поїхати на Різдво до Європи. Але єдине, що зупиняло її від такого кроку, це бажання залишитись тут і нарешті зустрітись з красенем-незнайомцем.

-  Єво, може, все ж таки, Різдво зустрінеш з нами? – Віталій Всеволодович намагався умовити Єву відсвяткувати в колі його сім’ї, але та на відріз відмовилась.

-  Ні, дякую. Це сімейне свято, а я буду почуватися там зайвою, вибачте.

-  Сподіваюсь, що ти не будеш зустрічати Різдво на самоті? – хвилювався шеф.

-  Я не буду сама, не хвилюйтесь за мене, - мило посміхнулася йому у відповідь.

-  Ну, що ж, тоді до зустрічі. Я, як і обіцяв, відпускаю тебе на різдвяні канікули днів так на десять – буде нормально? – потім підійшов ближче до Єви, взяв її долоню в свою і злегка стиснув, - Веселого Різдва, Єво! Знадоблюсь, телефонуй, не соромся. – посміхнувся і поцілував дівчину у щічку, від чого Єва злегка почервоніла, бо не очікувала таких ніжностей від свого боса.

-  Дякую, вам за все! Веселого Різдва, Віталіє Всеволодовичу! – відповіла, і одразу почала збиратись, щоб по швидше вишмигнути із кабінету і нарешті присвятити час собі.

Вже за порогом офісу полегшено зітхнула. А коли підняла очі і  подивилась прямо, побачила свого красеня-незнайомця. Чоловік стояв на іншій стороні вулиці, обпершись об капот позашляховика і в упор дивився на Єву. «Ну, нарешті, він вийшов з підпілля, а то я вже думала, що доведеться зустрічати Різдво разом із гномом», - роздумувала Єва, не зводячи очей з красеня. Хлопець привітав здалеку, помахавши рукою, а потім відхилився від машини і попрямував прямо до Єви. Серце у дівчини застукотіло, а ноги почали підкошувались і чомусь відмовлялися зробити хоча б крок. Єва все ж наважилась піти йому на зустріч. Коли вони опинились досить близько один біля одного, подивилась красеню прямо у вічі, посміхнулась і сказала:

-  Привіт. Я Єва.

-  Привіт. Я Адам.

У Єви враз очі стали ще більшими і вона перепитала у хлопця, бо вирішила, що недочула.

-  Як? Адам? – недовірливо подивилась на нього.

-  Так, Адам. Так батьки мене назвали. Я сам був здивований, коли дізнався твоє ім’я. Мабуть, нас доля разом звела? – потім підійшов до Єви ще ближче, взяв її за обидва лікті, трохи притягнув до себе, і не відводячи свого погляду від дівчини, раптом зізнався, - Єво, твої очі мене взяли в полон, я від них шаленію!

Єва навіть зашарілася від такого несподіваного одкровення з його боку.

-  Ми можемо піти десь посидіти, якщо ти не проти, бо для прогулянок досить зимно. – запропонував Адам.

-  Добре, ходімо.

Зайшли до невеликої, але затишної кав’ярні, в якій можна було не тільки випити кави, а і щось перекусити. Облаштувавшись зручно за столом, Єва на диванчику, а Адам сів навпроти неї в кріслі. Спочатку вирішили вивчити меню, а потім зробили замовлення. Першою завела розмову Єва.

-  Адаме, я вже думала, що більше тебе не побачу, особливо після того, як ти мені написав, що вибачаєшся, бо не знав про мого нареченого. Ти не відповів на мою СМС-ку?

-  Весь цей час я був не впевнений, що ти хотіла б зі мною зустрітися. Спочатку втекла. Потім на мою СМС, яку я надіслав тобі перший раз, не відповіла. Потім цей твій наречений?

-  Та не наречений він мені і ніколи таким не був. – не витримала і перебила Адама, - Навіть думати про нього не хочу! Пробач.

-  Добре, давай забудемо про нього і про всі непорозуміння. Мені хотілося б говорити і думати лише про нас, - ніжно вдивляючись в очі Єви говорив Адам.

-  Так, згодна. Скажи, Адаме, як ти дізнався, що я живу в готелі і взагалі, як ти мене відшукав? – вирішила все прояснити Єва.

-  Вперше я тебе побачив ще в готелі, коли ти заселялася. Тоді ти виглядала досить схвильованою і занепокоєною чимось. А на ярмарку ми зустрілись випадково. Я дуже засмутився, коли ти так швидко втекла, бо хотів трохи ближче з тобою познайомитись, - він говорив спокійно і виважено, не зводячи очей з Єви, - тоді я вирішив про себе якось нагадати, купив гнома, бо зрозумів, що він тобі сподобався, поставив біля дверей твого номеру. Я був упевнений, що ти здогадаєшся від кого подарунок.

-  Так, я здогадалась, що він від тебе. А тоді на ярмарку, я трохи розгубилась. Просто не звикла знайомитись на вулиці. – відповіла Єва, мимоволі опустивши очі до низу.

-  Єво, я справді трохи засмутився, коли ти не відповіла нічого на мою СМС, не хотів набридати тобі. А потім з’явився цей, так званий, «наречений»! Так він про себе заявив і вимагав, щоб його негайно пропустили до своєї коханої, вчинив на рецепції страшенний галас. Ми зателефонували тобі в номер, щоб попередити, але телефон видавав довгі гудки. Було таке враження, що ти з кимось розмовляла, чи просто слухавка не правильно лежала. Пройти йому не дозволили. Він ще довго кричав, а тоді пішов. Як він опинився біля твого номера, це залишилось загадкою.

-  З таким нареченим і ворогів не потрібно було. Добре, що за мною прийшов наш водій і виставив його. – раптом згадала Єва сутичку в номері.