Розділ 16

Різко відкриваю двері й зіштовхуюся поглядом з темними очима мага. 

Весь такий лячний, у чорному розкішному костюмі та в до блиску натертих туфлях, одну з яких він вже прилаштував на першу сходинку мого порогу, але мій захист ще не перетнув.

– Чим зобов’язана з самого ранку? – питаю максимально грубо.

На що цей Альмаїр лиш поблажливо всміхається.

– Доброго ранку, – привітався він. – Помітив ваші маніпуляції зі свічкою й вирішив перевірити чи хороший ви встановили захист.

– І як? Перевірили? – мало не шиплю на нього. 

– Перші висновки зробив, – відповідає спокійно, не звертаючи уваги на мою роздратованість. – Захист такий хіба від магів-початківців працюватиме.

– А я вас просила мені поради давати? Якщо це все, то попрошу прибрати ваш сорок перший з мого порогу, – скосила очі на його ідеальну туфлю.

– Прибрав би та от ми з вашими дверима ще не договорили. Жоржетта… цікаве ім'я… для дверей. Незареєстрованих магічних дверей.

Погрозливо робить наступний крок, одними пальцями б’є по моєму захисту і він розчиняється навіть без спротиву. Це ж яка в нього сила?!!!

– Я перевірку вже пройшла, – лепечу гарячково, задкуючи у будинок. – Не смійте порушувати мої кордони!

– Ваші кордони? – перепитує вкрадливо і продовжує рухатись до входу. 

– М-мої, – спіткаюся на рівному місці й ледве на ногах втримуюся. 

– Мій захист йому не побороти, – впевнено говорить в мене за спиною Модестович.

Та краще б він мовчав, бо ж незареєстрований…

– А хто це там у вас? Невже дух дому власною персоною? – помітно награно дивується поки ще з порогу маг. – Де ж дух був у день перевірки? Певно там, де і Жоржетта?

Мої невинні двері важко зітхають. Що вже… Сама винна. За цим усім забула за ту Жоржетту і її любов поговорити. Подумала, що двері здогадаються і промовчать. Не промовчали.

– А ще мене дуже комар-розвідник зацікавив. Маю чудовий зір і слух, шановна відьмо.

Стою як вкопана у передпокої, бо куди вже від нього задкувати.

Маг мило мені всміхається, запускає зелену іскру магії й та з легкістю пробиває захист Модестовича.

– Ай! – вигукує мій домовий, матеріалізуючись поруч зі мною і від чогось потираючи заднє місце. 

А Кіран Альмаїр робить впевнений крок всередину.

Я не відразу помічаю мого бобра, тому просто не встигаю вчасно відреагувати. А тим часом Семен з усієї бобрової дурі замахується маленькою залізною садовою лопаткою і гепає магу по блискучій туфлі з криком:

– На тобі, пафкутник маф!!

– Семееен, не смііій! – це кричить, вилітаючи з вітальні моя Брунгільда.

– Ой дурлигиии, – приречено додає десь з тієї ж вітальні Клава.

Тиша

Я витріщаю очі на мага, а маг шоковано витріщає очі на мене.

Модестович здимів. Брунгільда затихла. Лише Семен задоволений собою, спирається на свою лопату.

– Боляче? – питаю винувато.

– Неприємно, – повільно якось відповідає він.

І тут мене прориває:

– А ви самі й винні в цьому, – тикаю в нього пальцем. – Чого лізти в дім до відьми з самого ранку? Я вас кликала? Ні. Та що ж ви всі такі в тій столиці невиховані?! А я що? Я поганого нікому не роблю? А ваші закони взагалі неправильні. От!

– Чому ж це неправильні? – запитує, спираючись на мій комод.

– Бо не враховують багато чого важливого! Та ті ж двері мої. Як ви собі це уявляєте? Як мені Жоржетту на реєстр треба було везти? На собі? Ви ж всі тільки з перевірками можете приїхати, а реєстрацію треба тільки в столиці проходити. Як мені усіх туди ви пропонуєте возити? Та це й року б мені не вистачило на такі переїзди. А мій Модестович взагалі інтроверт. В нього був би від великого міста такий стрес, що й не відкачали б потім. І будинок він не залишив би. Але кому це все пояснювати? Хіба там хтось запитує чи цікавиться нашими незручностями? Закон! Закон! Закон! Та до біса той закон, якщо не має можливості все нормально реалізувати!!! 

– Все сказала? – спокійно так і тихо поцікавився маг. 

– Все, – зітхнула й очі зажмурила. – Вбивай. Я готова.

Стою. Не дихаю. Чекаю.

– На кухню може запросиш? Я б від кави не відмовився.

Трохи розплющую одне око.

Стоїть там де й раніше. І магію вбивчу поки не активував…Отже, поки дихаємо.

– Каву? – ніби ожила моя курка. – Та це ми зараз швиденько організуємо. Ще й пирогами пригостимо.

– То от хто їх випікає, – дивно всміхаючись, здогадався маг, проводжаючи Брунгільду поглядом.

– Я теж вмію, – буркнула для чогось. – Просто такої потреби немає. Ходімо, – запросила його пройти за собою.

Якщо Кіран бажає говорити, то це означає, що є шанс домовитись. Я ж на все готова, аби він хоч не чіпав моїх підопічних.

Він зайшов і сів на моє місце на чолі столу. Я швиденько почала варити йому каву. Коли її аромат вже заполонив усю кухню, біля мага стояло три шматки пирогів, з різними начинками.