Розділ 15

Зранку мені зовсім не стало легше думати над моєю тепер єдиною проблемою – магом-ліквідатором, який для чогось вирішив стати моїм сусідом. 

Всю ніч мені снилися жахливі та навіть безглузді кошмари. Нібито я варю зілля вранці, у такому відвертому мереживному пеньюарі, а у вікно маг заглядає і я ніяк не можу визначитись що мені прикривати – зілля, в якого вже очі виросли й воно зацікавлено кліпає собі з баняка, чи мій безсоромний напівоголений вигляд.

Такі вже дурниці. Я завжди варю всі зілля повністю одягненою. Та й сліпі вони усі виходять зазвичай…

Та сьогодні я й не намагалася щось окрім ранкової кави зварити, бо точно знала, що нічого доброго з того не вийде. Надто схвильована відьма може наробити біди зовсім ненавмисно. А зараз мені не можна собі дозволяти ніяких помилок, які буде помітно з вулиці.

Тому, заваривши собі міцну каву, сиділа на кухні та спостерігала за ранковими сонячними промінчиками, які несміливо заглядали у моє віконце, а за ним вже розквітали дерева у моєму маленькому садку.

 У ранковій тиші легко можна було забутися які проблеми тепер нависають над нами.

Але ось я чую кудахкання Брунгільди й це означає що курка знесла передбачення. 

– Такі жахи наснилися, – буркотіла Брунгільда, залітаючи на стіл, а слідом за нею до мене вже пливло її яйце. 

– Мовчу про свої, – пробуркотіла до неї у відповідь, витягаючи передбачення.

– Що там? – від дверей поцікавилася Клавдія, яку ніс Семен. 

– Нехай вше вона тут шифе, – обурювався мій бобер. – Тяфай туфи тяфай сюфи. Я вам не куфєф і не фантафник!!

Забрала книгу в буркотливого бобра і той відразу, схопивши вчорашнього пиріжка, кудись пішов по своїх справах.  

– Ти хоч розумієш що він меле? – у своєму сварливому репертуарі поцікавилася Клава. 

– Через раз, – важко зітхнула я. 

– То що ж там у тому моєму передбаченні? – тепер вже Гільда запитувала. 

– Не намагайся зупинити те, що зупинити неможливо, – прочитала вголос.

– Це не передбачення, а якась вже порада, – мовила Клавдія. – Щось якась бракована в тебе курка.

– Та сама ти…

– Так! – перебила Брунгільду, встаючи від столу. – Потім поскандалите. Я все ж спробую якось зупинити деяких столичних… Клавдіє, покажи мені наше родове закляття для максимального захисту під проникнення сторонньої магії.

– Впевнена, що варто? – запитала тихо книга. – По-перше, Альмаїр точно сильніший за тебе. По-друге, ти купу своєї енергії на закляття віддаси. А головне – його ж не поспіхом треба робити.

– А в мене є Енергйники. Між іншим, це зілля моєї власної рецептури й працює воно на відмінно – енергія повністю відновлюється за пів години, – мовила, гордовито задираючи носа. – Вип'ю відказу кілька скляночок і буду як новенька.

Про “поспіхом” промовчала, все одно інших варіантів в мене немає.

– Гаразд, – погоджується книга і відкривається на потрібній мені сторінці. 

Закляття родового захисту я читаю на порозі дому зі спеціальною запаленою свічкою. Промовляю останнє слово і дим від вогню свічки швидко збільшується та поступово огортає будинок ззовні. 

Я стою та чекаю поки захист буде повністю сформовано. Стою, відчуваючи як починає паморочитись у голові і як сили покидають мене. Стою та бачу, як відчиняються двері будинку Вейнів, звідти виходить Кіран Альмаїр. 

Так хочеться показати йому якийсь непристойний жест, але я стримую себе і коли відчуваю, що захист сформовано, затушую свічку пальцями й п'яною ходою повертаюся у будинок, а двері Жоржетта з мрійливими зітханнями повільно зачиняються за мною. 

От паскудниця – це вже певно на мага зітхає. Вона має слабкість до чорнявих красунчиків. 

Поки я тремтливими руками ковтаю зілля для відновлення енергії, до відстоювання наших кордонів від магівських посягань підключається Модестович. Він блискавкою носиться по дому і щось там по кутках нашіптує. Свої ритуали захисні проводить. 

До нас на перший поверх прилітає комар Віктор і вирішує зайнятись розвідкою на відстані. 

Літає туди-сюди крізь прочинену кватирку у вітальні та слідкує за діями мага.

– Стоїть і уважно вивчає будинок! – продзижчав Віктор.

Я сиділа на одному з крісел у вітальні та чекала поки подіє зілля. Семен, який прийшов відразу після Віктора, для чогось вискочив на бильце і почав на мене ранковою пресою махати. 

– Зробив кілька кроків до нас! – чергова доповідь комара.

– Все марно, – зітхнула Клава зі столика.

– Помовч вже, – пробубоніла Брунгільда. 

Тут були всі окрім Фелікса, в якого зараз любов в крові тече. 

– Впевнено крокує до будинку!

– Його зупинить біля порогу, – не дуже впевнено говорю я. 

– Суне, тібідох йому у сраку! – нервово вигукнув мій комар-джентельмен. 

– Куди суне?! – гаркнула Клава, поки я очі тільки на Віктора витріщала.

– На поріг вже суне!!