Розділ 13

– Дуже цікава новина, – крізь зуби промовила, дивлячись на мага, який з самого початку не зводив з мене очей, уважно слідкуючи за моєю реакцією.

“Та що ж ти причепився, як той реп'ях!” – хотілося крикнути мені та натомість я лиш натягнуто всміхалася. Тримала себе як тільки могла. 

– Будемо тепер з вами сусідами, – теж всміхався і продовжував знущатися маг.

– Хотілося б дізнатися за які це заслуги мені дістався такий сусід? – запитувала, а сама вже подумки збирала речі та своїх підопічних. Бо життя мені тепер тут не буде.

– У вас затишне містечко, – почав розслаблено говорити Кіран. – Тихе таке і на весні дуже красиве. А я от втомився від столичної розкоші та гамору постійного. Тому вирішив відправити своїх помічників з доповіддю про перевірку та й лишитись тут… на якийсь час.

– Навпроти мого дому лишитись, – не витримавши, роздратовано уточнила. 

– Вас щось не влаштовує? – награно здивувався він, піднявши одну свою брову. 

Ото вже вона в нього рухлива та брова. 

– Родина Вейнів нікуди не збиралася переїжджати, – мало не шипіла від злості, нахиляючись все ближче до мага через стіл. – Тому в мене є таке, досить обґрунтоване, відчуття, що ви навмисно поселилися навпроти мене. Що вам від мене потрібно, шановний маг?

Так хотілося вивести паскудника на чисту воду і побачити хоч краплинку збентеження у виразі його обличчя. Та де там. Самовпевненість родилася раніше за самого ліквідатора. Сидить і не кліпає.

– Родині Вейнів давно вже було тісно у тому будинку. Я запропонував для них набагато кращий варіант і зробив тим самим хорошу справу для зразкової багатодітної сім'ї.

– Краще б ви зробили хорошу справу і дали мені спокій. 

Злість та безвихідь змушували мене бути емоційнішою, ніж я збиралася. Всі вже забули й про стейки та про рибу, яку служники мера вже тихенько встановили на стіл. Сиділи та переводили тільки погляди з мене на мага.

– У вас дивна реакція, шановна відьмо, – задумливо мовив Кіран. – Таке складається враження, що вам є що приховувати, або… я просто хвилюю ваше дівоче серденько, – ще й підморгнув, яструб недоскубаний. 

Я мало не задихнулася там, вдавившись своїм необ'ємним обуренням. Хапала ротом повітря, поки він радісно так всміхався, дивлячись на мою реакцію. Довелося перехилити залишки вина у келиху, щоб здатність говорити знов повернулася до мене.

– Ваші столичні маніпуляції на мене не діють, це по-перше, – нарешті заговорила без зайвих емоцій. – А по-друге, що стосується моєї реакції – вона обумовлена насамперед вашою посадою мага-ліквідатора, та ще кількома незрозумілими для мене моментами.

– Що ж так вас хвилює, пані Розаліє? – відразу ж поцікавився він.

– Я пройшла перевірку? – холодно запитала.

– Звісно, – спокійно відповів маг.

– Ви знайшли причину збою в роботі ваших датчиків? – ще одне питання від мене. 

– Ні. Але я продовжу над цим працювати. Суміщаючи, так би мовити, корисне з приємним. 

– Йдіть у ліс, пане маг, – спочатку промовила, а потім тільки зрозуміла, що прозвучало це як посилання по усім відомому маршруту. – Тобто, я мала на увазі, що причина збою може бути саме там, а не в місті, де, крім мого осередку, є кілька слабеньких за магічним наповненням точок та носіїв і певно що ви їх за годинку всі перевірили. 

– От і чудово, – на диво легко погодився маг та радіти було зарано, бо потім він продовжив. – Підемо колись у ліс разом. 

– Я на вас не працюю і в мене своїх справ купа є, – відразу ж огризнулася до нього.

– Так-так. Вам ще ж пироги треба випікати, – не забарився з відповіддю маг.

Грррр. Усміхайся, Розі, усміхайся і не ведися на провокації.

– І пироги, і зілля, і ще багато в мене є важливих справ, – з гордістю промовила, ніби й справді ті пироги випікала. – Вас, Кіране, моє особисте життя не повинно взагалі турбувати. Перевірку я пройшла, тому не бачу потреби якось з вами спілкуватись. Отже, – показово витерла серветкою рота, хоч крім вина нічого так і не куштувала тут. – Ви вже вибачте мені, пане мер, та я вимушена вас залишити.

Підвелася на ноги, щоб відчувати себе більш впевнено, дивлячись на мага з гори вниз і промовила до нього:

– А ви майте собі на увазі. Я незалежна відьма і самостійна жінка. Не знаю яка причина спонукала вас до придбання будинку в нашому містечку та вважаю за потрібне вас попередити про особисті кордони. Я маю повне право захистити свою домівку від вашого непередбачуваного та незапланованого візиту. Маю таке право і маю силу, яка зупинить вас. Я не зобов'язана щоденно відкривати перед вами двері, бо перевірка не може тривати вічно. 

Коли я замовкла, маг вже не сміявся. Він почав повільно мені аплодувати. Дуже повільно аплодував, коли вставав зі свого місця, обходив стіл, дивлячись мені в очі, та зупинявся біля мене, дуже близько, я б сказала, він зупинився.

– Браво, – тихо і вкрадливо мовив Кіран. – Гарна вийшла промова, сповнена істинної відьомської гідності. 

Стою і кліпаю, як дурне теля, бо давить на мене своїм авторитетом та відчутною, навіть у повітрі між нами, силою.