Розділ 12

Віддала накидку та відразу ж зацікавлено глянула на мага. Жодної помітної реакції не було. Оцінювальний погляд пробігся знизу до верху і лише трохи підійнялася одна брова. 

– Доброго вечора, – нарешті мовив маг, підійшовши ближче. – Маєте гарний вигляд… як для середньостатистичної відьми.

Що? Якої збіса відьми? Ох!

Всміхаюся йому, а сама собі думаю – от аби це не маг був, то наслала б на нього розлад шлунку. Щоб посидів кілька днів у туалеті й подумав над своїми компліментами. 

Але ж це маг і сила його так бурлить навколо, що й не пробитись…

Альберта, дружина мера, на правах хазяйки запропонувала пройти до столу. 

– Шановній відьмі не сподобався мій комплімент? – мовив Кіран, по-джентльменськи відсуваючи для мене стілець-крісло.

– Чому ви так вирішили? – запитала, сідаючи.

Маг обійшов стіл і зайняв місце рівно навпроти мене, а по обидва боки швиденько повсідалися доньки мера. По їхнім мрійливим поглядам було зрозуміло, що вони подумки вже народжують третю дитину від ліквідатора і наводять свої порядки у його сімейному маєтку. 

– Бо ви своїм відьомським щупальцем вже кілька разів обмацали мою ауру й мій особистий захист. Шукаєте прогалини, щоб кинути в мене якесь прокляття? – примружив він очі, близько нахиляючись до мене, поки його помічники, забула навіть як їх там звати, сідали біля мене.

– Я ненароком, – зніяковіла, ніби мене на крадіжці впіймали. – Це нормальна реакція і з компліментом вона не пов'язана. Просто ваша сила надто велика і так спрацьовує мій вроджений відьомський захист.

Намолола казна-що, але ж не правду казати. Не думала, що він примітить легеньку та поверхневу перевірку без детального втручання.

– Дякую за комплімент щодо сили, – відразу ж всміхнувся Кіран. 

– Це був не комплімент, – обурилася, бо він усе перекрутив, нахаба. 

Маг промовчав, відкинувшись на високу спинку стільця, але його переможна усмішка нікуди не ділася. 

Вищі сили мені в поміч! Як пережити цей вечір і не використати ці гарненькі золоті виделочки як знаряддя вбивства?

Тим часом Френк дав наказ нести перші страви й для чогось почав мене розхвалювати перед магом. 

 – Наша Розі це діамант Фінік Тауна. Такої смачної кави, як в неї, ви не знайдете у жодному місці. А пирогиии. Мммм. Я через їхні пироги вже кілька зайвих кілограмів набрав…

– Їхні? – перебив хвалебні оди мера Кіран.

– Мої й мого кота Фелікса, – додала, витріщаючись на Френка. 

– Еееем. Я це й мав на увазі, – мовив мер та направив свою увагу на телячі стейки з овочами, які якраз поставили перед ним.

– То вам з пирогами кіт допомагає? – вкрадливо поцікавився маг. 

Що дівчата, що мер з дружиною та і його помічники лише встигали переводити туди сюди погляди й слідкувати за магом і мною. 

А виделочка так і манить своїми гострими кінчиками.

– Звісно, – мило йому всміхнулася. – Фелікс в усьому мені допомагає. Найкращий відьомський кіт у світі.

– А ще знаєте що я вам скажу? – знову заговорив Френк, поки маг спалював мене своїми очиськами, точно що яструбиними. – От є у мене брат. Він працює мером міста Бордевіль. Можливо чули про таке? Воно неподалік від столиці знаходиться. Так от до чого це я? В нього там аж п'ять відьом, за силою таких як наша Розалія, живе. Уявляєте собі? П'ять сильних магічних осередків. Та ще з десяток слабеньких магів. Так от, він мені постійно на них скаржиться. Вічно якісь проблеми з тими відьмами. А я лиш дивуюся наскільки наша Розі, в порівнянні з ними, хороша. Вона лише допомагає і полегшує життя містян. Добра і надійна, а магія її завжди працює як треба. Ніяких тобі побічних ефектів. Золото просто. Ми всі цінуємо нашу Розалію. 

Ото вже мед у вуха льє. Аж сама заслухалася, поки не зрозуміла, що це ж він про мене тут говорить. Ні. Звісно, я дійсно всім, кому можу, допомагаю і намагаюся нікому не шкодити навмисно. 

Але й в мене інколи трапляються казуси з моїми зіллячками. Бо хоч до кожної скляночки ми даємо спеціальну інструкцію, проте люди це одним словом люди. Вічно наплутають щось, а потім прибігають до мене в істериці… з волосатими великими вухами. 

І я знаю, що Френк нормально до мене відноситься та дійсно, так само як інші, користується моїми послугами, але ж зараз він мене так нахвалює, що я вже починаю нервувати. Щось тут точно не так.

– Думаю, ви мені вже доволі доступно пояснили, що пані Розалія дуже важлива для міста персона, – статечно промовив маг, педантично розрізаючи свій стейк на рівненькі квадратики. 

Я, дивлячись на це, аж куштувати той стейк перехотіла. Це ж треба, так розчленувати шмат м'яса.

– Напрочуд цікава інформація, – продовжив Кіран, звертаючись фактично до мера, а от дивився він при цьому на мене. – Але хотілось би знати коли ви, пане мер, повідомите шановній відьмі про причину нашої званої вечері? Чи можливо ви збираєтесь притримати цю новину до подачі десерту? 

Ніби, на перший погляд, ввічлива інтонація мага для мене звучала, як добре завуальована насмішка. 

Тепер і Френк дивився на мене. Зі співчуттям дивився…