Розділ 11

 – Дурня, – невдоволено пирхнула Клавдія на мою чергову сукню.

Мусила сперти книгу об бильце ліжка, щоб вона своїм професійним, за її словами, оком обрала мені наряд на ту вечерю. 

Дивлячись на нічогеньку таку гірку мого забракованого книгою одягу, я вже шкодувала, що ми з нею зараз не закляття якесь вивчаємо. 

Мільйонний раз зітхаючи, тягну з шафи свій брючний костюм, такого глибокого коричневого кольору.

– Викинь його і не дивись куди воно впало, – забракувала хороший одяг Клавдія.

– Так я й до ранку нічого не оберу, – обурилася, роздратовано шпурляючи той костюм на загальну купку.

– Та хіба ж це моя провина, що ти, молода дівка, не маєш ні одної достойної сукні в шафі?! – звісно ж засварилася Клавдія. 

Як було добре, коли вона собі на горищі без діла валялася і я не потребувала її допомоги. А зараз було таке відчуття, ніби я портал у світ суцільного негативу та сварок відкрила. 

– Особисто мені кожна моя сукня цілком підходить для цього вечора. Всі без зайвих прикрас, з якісної тканини й всі мені личать, – вперто стояла на своєму.

– Личать, звісно, – оманливо спокійно мовила Клава. – Щоб у них по закупи ходити! – додала, гримнувши на всю кімнату.

Насправді з Клавдії ще та користь. Бо після таких зборів мені вже ніяка вечеря не була страшною. Після бабці Клави можна й в пекло на екскурсію відправлятись. 

Дістала з шафи останню сукню, яку навмисно відпихала якомога далі. Це була моя одна з імпульсивних покупок та я ні разу її так і не вдягала. 

По-перше, її яскраво-червоний колір хоч і личив мені, але я тоді б була надто помітною і надто ніби зухвалою, хоча ніколи такою себе не відчувала.

До всього там був ще дуже глибокий виріз на грудях і це зовсім не додавало мені впевненості у собі. Вона була довгою та щільно прилягала аж до самих стегон і звідти спадала донизу легкими хвилями.

– А це вже щось, – схвально мугикнула книга, викликаючи в мене тривогу.

– Вона надто відверта, – заперечила я. – Мені буде незручно.

– Хіба я казала що тобі має бути зручно? – поцікавилася Клава, настрій її помітно покращувався. – Там незручно має бути абсолютно усім. І тобі й магу, і всім присутнім на вечері. Саме це й гарантуватиме тобі бажаний ефект.

– Я тебе не розумію. Як від сукні може залежати результат тієї вечері?

– Дуже все просто, якщо хоч інколи включати свою голову. Ти гарна і приваблива молода дівчина. Твій маг, який давить на тебе перевірками та різними підозрами, це перш за все чоловік. В нього, як і в будь-якого чоловіка, у штанях є слабке місце. Не закочуй очі, ніби не знаєш про що я говорю. Так от. Якщо підсилиш хоч трохи свою природну красу, то у того мага будуть тільки думки як тебе у ліжко затягнути, а не як вивести тебе на чисту воду.

– Припустимо, ти маєш рацію, – перебила її. – Але що мені потім з його ееем слабким місцем робити? Як тоді відбитись від його уваги вже до мене? Мені магів-ліквідаторів тільки у залицяльниках не вистачає. 

– Та що там відбиватись. В найгіршому випадку збігаєш з ним на якесь побачення у місцеву кав'ярню та й усе по тому. Це ж Альмаїр. А вони довго на одній відьмі не затримуються. До того ж його столиця чекає. А там знаєш скільки красунь на одного заможного мага? 

– Мене більше дивує звідки про це ти знаєш.

– Мені тисячі років, дорогенька, я ще й не таке знаю, – не забарилася з відповіддю книга. – Загалом, твоє завдання запудрити йому мізки до його від'їзду, щоб він не мав ніяких підозр у голові. А потім він повернеться додому і забуде про твоє існування. Як і ти про нього. 

Мені вибору фактично не лишили, тому все-таки я мусила вдягти ту сукню, але на шию додала своє об'ємне кольє з чорного каменю дракона. Так хоч трохи прикрила оголене тіло. 

Клавдія зжалилася наді мною і дозволила накинути на плечі чорну мереживну хустку, бо ж весняні вечори доволі холодні. А от туфлі я вдягла незручні та ще й похоронні. Я в них на всі похорони ходжу. Прості чорні й на маленькому каблучку, але вони трохи натирають мені, бо ношу їх не так і часто. 

Проводжали мене усі гуртом. Ніби я не на вечерю йду через кілька вулиць, а на головний бал у своєму житті. Хоча завдяки такому наряду я так себе й відчувала. 

Клава до останнього давала свої “мудрі” настанови та я її вже одним вухом слухала. Хотілося швиденько піти, відбути цю подію і повернутись до дому. 

Комар-вампір Віктор дуже простився взяти його з собою. Наполягаючи на тому, що він зі знатного роду і як ніхто знає етикет. Хотів у моєму волоссі заховатись, яке я підколола догори, випустивши кілька локонів. 

Але я відкинула таку ідею, розуміючи, що тільки ще більше хвилюватимуся через його підказки. 

Тому до будинку мера пішла сама. Воно ніби й недалеко було йти, але я не врахувала кілька важливих моментів. 

По-перше, туфлі натерли мені мозолі вже на сусідній вулиці, а по-друге, я не подумала, що ввечері буде багато охочих прогулятись та подихати весняним повітрям. Поки дійшла, то зловила на собі купу здивованих моїм виглядом поглядів. Добре хоч близьких знайомих не зустріла і ніхто мене не зупиняв, щоб потеревенити.