Розділ 9

– І він мені такий каже: “Люба Франческо, а що в тебе під спідничкою?”. Уявляєш собі? На третьому побачені всього, – тихенько щебетала моя подруга, поки я монотонно розливала зілля від підвищеної тривожності в маленькі скляночки. 

Цього разу я його приготувала без пригод і у повній ранковій тиші. А потім прибігла Чес з новинами про свого теперішнього кавалера – молодого секретаря нашого мера Ділана Квейка. 

– А ти йому що? – запитую з цікавістю. Люблю такі легкі розмови з нею. 

– А я посміхнулася йому і запитала: “Ділане, а що у тебе під черепною коробкою?”. Він мені зверхньо так відповів: “Мозок, хіба ти не знаєш?”. А я: “Та от засумнівалася, що він там в тебе присутній” Ахахах, уявляєш його обличчя? – реготала задоволена собою Франческа. Але реготала тихенько. Бо бути подругою відьми це знати про деякі особливості усіляких лякливих зіллячок. Віднедавна Чес знала, що воно може просто втекти собі з баняка.

– Та годі вже про мене. Ти давай якось детальніше мені про перевірку розповідай. Що це за неподобство? Кинула кілька загальних фраз і за мене вчепилася. Думаєш я не помітила, як ти з темки зістрибнула? – примружила дівчина очі. 

Попри дещо лялькову зовнішність, в мене б ніколи язик не повернувся назвати Чес дурнуватою чи недалекою. Це була розумна, добра і спостережлива дівчина. Мабуть, тому ми з нею й дружили з самісінького дитинства. Ділили на двох усі біди та радості. 

– Нічого такого вчора не відбувалося, – мовила, опускаючи очі на свої ще поки порожні скляночки. – Приїхали, перевірили все і поїхали без бажаного результату. А ввечері всі мої знову повернулися. 

– До речі, – раптом заозиралася подруга. – А де це усі? Зазвичай в таку годину вони вже бігають по кухні. А сьогодні навіть Жоржетта мене не вітала. Я до неї, а вона дрімає, з щасливою такою посмішкою.

– Та ми вчора так насвяткувалися, що вклали усе колись подароване залицяльниками винце, – відповіла, радіючи що Чес не чіпає тему перевірки. Бо от не була я готова комусь про поцілунок у підвалі розповідати. Сама в собі поки не розібралася, а Франческа б точно вивела мене на чисту воду.

– Та ти що? – плеснула вона в долоні. Що? І двері напилися? 

– Жоржетта так скрипіла і невдоволено зітхала, що я мусила і її, так би мовити, змазати завіси.

– Вином? 

– Вином, – зітхнула під тихий сміх подруги.

– Оце ви даєте, – веселилася Чес. – А Клавдія що? Теж пила?

– Та ні. Вона ж книга. Хоча бубоніла, що ми усі тут пропащі пияки. Думаю просто заздрила, – мовила впевнено. 

– То це всі, виходить, відсипаються від веселої нічки?

– Я можу випити зіллячко своє, а їм доведеться відходити без допомоги магії.

– Точно. В тебе ж оте є, як воно? 

– Прозора сльоза, – нагадала подрузі назву свого дуже ходового зілля. Чоловіки за ним у черзі перед вихідними стоять.

Тим часом з комори ніби напівобскубана, вийшла-виповзла моя Брунгільда. 

– Щоб я ще хоч раз, хоч щось окрім води пила, – майже чоловічим голосом прохрипіла вона.

– Яєчко хоч знесла? – зі сміхом запитала Чес. Я тільки голову з усмішкою відвертала, бо ж і образитись може.

– Знесла, хай йому грець. Воно мене й розбудило. 

– Що там цього разу? – поцікавилася, перехоплюючи в повітрі чарівне яйце, яке Гільда до мене магією направила.

Швиденько розбила його і витягнула маленький складений листочок з ранковим передбаченням.

– Молочні ріки, сонце гріє, вода густіє, – задумливо прочитала вголос.

Наступила звична тиша. Чес часто допомагала нам з Гільдою розшифровувати інколи зовсім безсенсові передбачення.

І цього разу вона перша все зрозуміла. 

– Точно. Це про молочника Боба. Він тільки кілька днів тому хизувався своїм електронним холодильником і казав, що тепер не буде вже купувати охолоджувальні магічні кристали. Думаю його нова техніка зламається, а молочко в ній прокисне.

Ми з Брунгільдою, трохи ще подумавши, погодились, що це найімовірніше розшифрування.

– Тоді я побіжу, спробую його попередити про катастрофу. Це ж скільки молока може зіпсуватись, – зазбиралася Франческа.

А Брунгільда моя тільки пирхнула невдоволено:

– Ото б не скупився на кристали, то й не було б біди. Бо був молочник, а стане ксиломолочник.

– Гільда, перестань, – насварила сьогодні злу курку, розливаючи по склянках останні краплини зілля. – Постраждає усе місто. Садочки без молока залишаться і кондитерські… Ми самі в нього замовляємо. Забулася? Мені свіже молоко для лосьйонів “Біла перлинка” треба, а тобі для випічки твоєї. Тому не зловтішайся.

– Та не виспалася я певно, – зітхнула Брунгільда. – Сьогодні без пирогів. Я піду полежу. Маю голову-горошину, а болить щось так, ніби кавун на шиї ношу, – пробубоніла під носа і пішла у свою комору. 

А я поскладала зіллячко на тацю і клацнула пальцями, відправляючи її у торговий зал. Оце так насвяткувалися, що й самій тепер сьогодні торгувати доведеться, бо Фелікса й духу ніде не було. Він вчора як поніс своєю магією Клаву на горище, так вже й не повернувся. Певно там і спить на старій канапі.