Розділ 8

Чи соромно мені було від своїх дій? Та ніскілечки! Заради своїх рідних я його до смерті готова зацілувати… в буквальному сенсі слова. 

А тим часом цей ліквідатор вже й пручатись перестав і так хазяйновито руки на мою талію прилаштував…

Сподіваючись, що зіллячко моє вже доповзло під сходи, я хотіла відірватись від солоденьких губок мага. 

Ой. 

Ну як солоденьких, не бридких це точно. Безглуздо самій собі брехати. І пахло від нього приємно, і поцілунок раптом мені починав подобатись… Але от біда – маг ніяк не відлипав. Ми ніби з ним місцями помінялися. 

Коли все ж таки вийшло відсторонитись від ліквідатора (Сили небесні, я у своєму підвалі ліквідатора поцілувала!!) то, заглянувши йому в очі, я для кращого ефекту вирішила обм'якнути в його руках, закотивши очі й висолопивши язика. Що? Я свідомість за своє життя ніколи не втрачала. Звідки знаю як буде правдоподібніше? 

– Розалія, – маг поклав мене на холоднючу підвальну підлогу і почав плескати по щоках. – Прийдіть до тями! Роза! – кликав мене і все сильніше плескав.

Так і до синців наплескає.

Відкрила очі, поки ще не пізно, і побачила занепокоєний погляд мага. 

– Чого це ви тут б'єтесь? – налетіла на нього зі звинуваченнями. Кращий захист, між іншим.

– Я? – витріщився як на божевільну.

– Та не я ж собі по щоках б'ю.

– Ви втратили свідомість…

– Я знаю що я втратила. Мені свіже повітря треба. Тут задуха і замкнутий простір. Я маю фобію, – бубоніла, сідаючи й підмічаючи краєм ока, що желе моє вже зникло. 

Маг легким та непомітним рухом підхопив мене на руки й, підвівшись, швидкою ходою почав підійматись по сходах. 

Я мовчки терпіла, бо поки ще раділа, що в мене все вийшло. 

– Ви фобію поцілунками лікуєте? – тим часом поцікавився Кіран.

– У кожного свої методи. Ви на це не зважайте, будь ласка. Нічого особистого, – відповіла, гордовито задерши носа. 

Маг хмикнув тільки й на останній сходинці поставив мене на ноги. 

– Я повернуся за своїм інструментом, – промовив Кіран та знов спустився до підвалу. 

Я ж присіла на краєчок дивану, нервово закусивши губу, сподіваючись, що йому там зараз моє желейне зілля під ноги не кинеться і що він знову не почне свою перевірку. 

Тим часом з другого поверху спустилися його помічники й повідомили, що все там у межах норми. 

Вже б радіти та я чекала ще мага.

Він повернувся з тою залізною шваброю і Роберт звітував йому про результати перевірки. 

Маг мовчки вислухав, при цьому весь час гіпнозував мене дуже задумливим поглядом, доводячи цим до дрижаків. 

– Що ж… Шановна відьма Розалія. Офіційно вам повідомляю, що перевірку ваш магічний осередок пройшов успішно, – після довгої мовчанки все-таки промовив маг.

Як я не підстрибнула на тому дивані, все ще лишається для мене загадкою. Але втрималася і доволі поважно підвелася на ноги.

– Як я й говорила. Вам тут шукати нічого. А тепер на все добре, панове. В мене ще багато роботи. Ви своєю перевіркою зупинили всю мою цілком законну діяльність. А від неї, між іншим, залежить добробут жителів містечка, – говорила я, випроваджуючи магів у передпокій. 

– Я помітив, що містяни дуже вас люблять. Я б сказав, надто, – вже на порозі зазначив Кіран. 

– Мати хорошу репутацію тепер теж протизаконно? – не втрималася просто.

– Мати хорошу репутацію це означає – мати всебічну підтримку, – вкрадливо промовив Кіран і раптом, взявши мою долоню, швидко її поцілував. Дивлячись мені в очі, торкнувся губами моєї руки…

Треба таки щось випити від тахікардії. 

– До побачення, Розаліє, – кинув він, поки я очі витріщала, та й  пішов до свого модного авто.

Забігла в дім і зачинила за собою двері.

“До побачення, Розаліє” – повторила, перекривляючи мага.

Якого ще побачення? Аби вже до столиці своєї скоріше повертався і не робив мені тут тахікардію.

Для чогось помацала власні губи. 

– Що це ти робиш? – раптом запитав Фелікс. 

Він на комоді біля дзеркала сидів, а я й не помітила.

– Що? – різко заховала руку за спину. – А. Та нічого. Просто… Ми пройшли її!!! – усміхнулася, хапаючи свого кота на руки й кружляючи з ним.

До вечора я блукала по будинку і не могла дочекатись коли дія закляття закінчиться. Навіть не було сили шукати те желе, яке мало все не зіпсувало. Грець вже з ним. Потім колись доберуся до втікача. 

Напруга зникла тільки коли все стало на свої місця. Всі мої підопічні повернулися і будинок буквально ожив. Ми до пізньої ночі раділи нашій маленькій перемозі. Семен вмовив мене відкоркувати кілька пляшок подарункового вина від моїх давніх залицяльників і ми смакували його та знімали свою напругу. 

Брунгільда показала мені сьогоднішнє передбачення, яке я не мала часу розшифровувати вранці. А зараз ледве втрималася, щоб не показати наскільки шокована тим, що там було написано.