Розділ 5

– Павука Мефодія рахуємо? – діловим голосом запитував Фелікс. 

Ми з ним на кухні лишилися вже самі. Треба було скласти детальний список усього забороненого та незареєстрованого в цьому домі, щоб потім прочитати його після закляття. Ця справа з підрахунку та запису виявилася такою нудною, що навіть Клавдія командним тоном наказала бобру Семену тягнути її на горище. 

Чес побігла на чергове побачення, а Брунгільда пішла у свою комору відпочивати. Домовий Модестович здимів найперший, якщо не рахувати Віктора. 

Лишилися тільки ми і я б теж з радістю кудись здиміла та треба було добити той список.

– І Мефодія рахуємо, – вкотре зітхаючи, відповіла коту. 

– Тож він в нас тільки гостює інколи, – зауважив Фелікс.

– Так отож . І, як на зло, може припертися у самий негодящий момент, зруйнувавши всю ідеальну картинку зразкової відьми.

Я й не уявляла скільки в мене всього напхано в цьому домі, поки ми не взялися все перераховувати.

– Охохох, щось мені здається, що закляття треба починати читати ще звечора і якраз до ранку я всіх назву, – засмучувалася вголос, коли взяла до рук довжелезний листок з записами Фелікса. 

День вже добігав кінця і єдине, чого я бажала, це випити смачного какао з печивом та й лягти собі якомога зручніше, щоб почитати щось романтичне і солоденьке. Коли ти відьма, то на романтику лиш кілька годин на день лишається і зазвичай це буде скоріше герой з книги, ніж якийсь сусідський хлопець. 

– Ну чому? – поправив окуляри Фелікс. – Не так вже й багато часу займе прочитання, якщо враховувати що, приміром, на кожне слово ти витрачатимеш по дві секунди…

– Ой все, – відмахнулася від занудних підрахунків кота й пішла подихати вечірнім свіжим повітрям у себе на задньому дворику, де в мене був невеличкий фруктовий садок, який зараз заполонили неймовірні запахи від весняного цвітіння. 

Сіла на широку гойдалку під вишнею та спробувала викинути все з голови. Але зробити це було катастрофічно важко, бо все ж хвилювання долало мене. 

Цей маг-ліквідатор бентежив та викликав занепокоєння. Ну не їздять такі по віддалених містечках. Щось тут в цій всій історії з магічним збоєм та перевіркою було не так, але от що саме?

Клавдія навідріз відмовилася розповідати свою історію, пов'язану з сімейкою Альмаїрів і ніякі вмовляння на неї не діяли. Від цього я тепер ще більше хвилювалася за свій будинок і свою дивну магічну родину. 

Треба просто пережити завтрашній день, тоді я точно зможу видихнути. Головне це пройти перевірку. 

Вночі теж вмоститись ніяк не могла, поки не випила свого фірмового снодійного зілля.

І хто б що там не казав про сучасні аптечні настоянки для сну, але магічне зілля з програмуванням сновидінь нічого не замінить. Випиваючи його, треба загадати що саме ви бажаєте прожити уві сні й матимете чудову ніч, сповнену таких бажаних сновидінь. 

Сьогодні я загадала побачити як все чудово пройде і як маги покидають наше містечко, а звичне життя знову повертається до нас. 

Чудова ніч і просто прекрасний сон. Та на жаль ранок настав і довелося повертатись до реальності, яку я ще не вигадала як програмувати за власним бажанням. 

Ввечері баба Тася так і не навідалась до нас, зате на світанку вона вже щебетала з моїми вхідними дверима Жоржеттою. От хто завжди був радий цій гості. В них теми для розмов ніколи не закінчувалися.

Привітавшись з ними обома, впустила бабу Тасю у будинок. В інший день просто б не звертала уваги на її теревені з Жоржеттою, але сьогодні я все ж очікувала хоч якихось новин про тих магів. 

– Справи кепські, – відразу ж мовила бабця, коли я їй пирога принесла та трав'яного чаю налила, а собі тим часом стала біля плити варити каву. Зілля б з таким настроєм не наважилася готувати, а от каву сподівалася не зіпсувати.

– Це я знаю, – якомога спокійніше відповіла їй. – Щось конкретніше можете розповісти? 

– Ще б пак. По-перше, всі за тебе, Розі. Кожен житель, якого той Кіран опитував, розповідав йому тільки загальні та безпечні відомості. Ну що лавка твоя усім допомагає і замінює нам аптеку. Що ти в нас дуже добропорядна відьмочка і ніяких казусів з магією у місті не було вже дуже багато років. Всі про підопічних твої мовчали. Це я тобі гарантувати можу точно. Всіх сама допитувала потім.

– Ох, це прям чудові новини, – зраділа, вже наливаючи собі ароматну каву та підсідаючи до баби Тасі. – Я переживала, що хтось таки розбовкає зайве щось.

– Та ти що! – замахала вона на мене руками. – Маги ці столичні поїдуть скоро з міста, а ти лишишся з нами й крім тебе тут немає ні на кого надії. Лікарня наша лише калічить, а не допомагає. А ти в нас, сонечко, одна така. І навіть не думай, що ми дозволимо якимось там магам харизматичним ображати нашу любу відьмочку. 

Слухала її й мало не розплакалася. Я знала, що в місті до мене практично всі добре відносяться, але й не очікувала такої від них підтримки. Це у столиці всі вже плюються у бік магічних методів лікування, а в нас майже ніхто медицині не довіряє. Магія це щось звичне та надійніше.

– Але є й погані новини, дитинко, – зітхнула баба Тася. – Цей маг надто завзято цікавиться тобою. Ми йому всі ж і про ліс наш чарівний говорили й про мага старого. Та цього Кірана крім тебе нічого не цікавило.