Розділ 4

– Дурна, як твоя курка. Безвідповідальна і ледача. Сором нашого роду, – вже по третьому колу бубоніла велика і товста книга в металевій оправі з вибитим на зеленому бархаті жіночим обличчям, на ім'я Клавдія.

Та ми вже всі щиро раділи, що вона хоч верещати на всю кухню перестала. 

– Ніби хтось був не сором, – тихенько пирхнула, не витримавши. 

– Всі сором, всі до одної!! – знов заверещала Клава й усі в кухні скривилися, немов лимона цілого з'їли. – Я скільки праці вклала, щоб заробити нашому роду достойну репутацію. Я була головною відьмою, тоді ще короля Павла Непереможного. Я по краплинці створювала цю найсильнішу книгу заклять, заговорів та рецептів. Ні в кого немає такого древнього артефакту як я, тобто як книга, в якій я живу. А ви що? Приперлися у глушину і торгуєте примітивними зіллячками, які здатна зварити найдурніша на світі відьма!!

– Все так, все так, Клава, – підморгуючи мені й повільно підходячи по столу до книги, замуркотів Фелікс. – Я пам'ятаю ті наші величні перемоги та здобутки. Ти була неперевершеною. Кращою з кращих…

– Фелікс, любчику, я й хазяйкою твоєю була. Тому не підмазуйся хвостатий, а кажи що там у вас вже таке катастрофічне трапилося, що ви нарешті згадали й про мене? – спокійніше заговорила моя пра якась там бабця. І я внутрішньо трохи видихнула. Нарешті ми прослухали монолог про мою ні на що не здатну відьомську шкірку і про її величність за тих давніх часів, тож тепер вже, сподіваюсь, зможемо перейти до нашої проблеми. 

– Біда трапилася, Клавочко. Ой біда, – важко зітхнув Фелікс.

– Що? Знов оживилися інквізитори? 

– Гірше. Ліквідатори, – продовжував жалісливо якось говорити Фелікс. 

Звісно, він її добре знав та мав певно свої підходи. Але, так само як і я, оминав горище десятою дорогою. Певно якраз тому, що добре знав.

– Це ще хто такі?

– Вони мають силу та підтримку влади, – вирішила пояснити я. – Вони можуть ліквідувати весь магічний осередок, якщо запідозрять зараження демонською хворобою, або…

– Ти злигалася з демонами?!!

До чого ж криклива ця книжка. Аж вуха позакладало.

– Звісно ні, але тепер магічною павутиною гуляє ця демонська зараза, а ці ліквідатори відповідають за вчасне знищення носіїв. Вся магія тепер під суворим реєстром…

– А ти, ледащо, нічого не зареєструвала? – єхидно, але хоч без вереску запитала Клава. 

– А як я можу все зареєструвати? Сама перевірку проходжу вчасно, але не все можливо завести у столицю та й не все є ееем законним. Приміром, як мені тебе зареєструвати? Вони ж сто відсотків би забрали такий артефакт в імперську колекцію і не питали б мого дозволу.

– Хай би спробували тільки, – мовила погрозливо книга. – Спалила б усю імперію. 

– От і я подумала, що не варто тебе туди везти…

– І що тепер? Вони з якоюсь перевіркою у твоє, богами забуте, містечко приперлися? – поцікавилася Клавдія.

– Яка ж ти в нас здогадлива, – відразу ж замуркотів Фелікс. 

Аж образливо стало. Зі мною він так ніколи не поводився.

– Так. Завтра вони прийдуть сюди з перевіркою і я точно знаю, що ми її провалимо. Зарази ніякої демонської в моєму осередку немає, але з зареєстрованого тут тільки я і Фелікс. Тому вони можуть нас усіх одним махом… ліквідувати як потенційно небезпечну магію. І тебе також. 

– Ліквідатори, кажеш? – задумливо мовила Клавдія. – А хто там приїхав? Який маг? Що за рід в нього? Якщо з новеньких, то ми його одним махом….

– Альмаїр, – перебила Клаву. – Рід Альмаїр. Він був ще певно і за твого життя.

– Охохох. Справи кепські, – іншим зовсім тоном заговорила Клавдія. – Не знаю навіть чим тобі тут допомогти.

– Тобто порятунку від перевірки немає? – запитала приречено. 

– Та від перевірки ми точно врятуємось. Це не така вже й проблема. Аби хоч інколи мене гортала, то знала б, що є таке в нас чудове закляття “Селентарум”. Простіше кажучи – магічна тиша. Прочитавши його, ти на декілька годин позбавляєш магії весь свій будинок і все, що у ньому є, стає звичайними речами або просто зникає. Треба тільки в заклятті все чітко перерахувати. Кота і себе вказувати не будеш, от і лишитесь тільки ви у будинку з магічним даром. Жоден маг не прикопається. 

Від слів Клавдії всі радісно загомоніли на кухні. 

– Так це ж чудово, – плеснув у долоні домовий Модестович. 

Бобер Семен взагалі на радощах почав якусь джигу-джигу танцювати. Фелікс благородно всміхався, а Брунгільда вже кликала Франческу допомагати їй накривати на стіл, бо ж усі голодні та ще й ці нерви… Час заїдати стрес пирогами. Яке щастя, що відьми не товстіють. А от бідолашна Чес вже кілька разів сиділа на суворих дієтах через смаколики курки Брунгільди. 

Комар Віктор махнув нам своїм малесеньким капелюшком і вилетів кудись по своїм вампірячим справам. 

Усі раділи, що розв'язання проблеми знайшлося. Завтра прочитаю закляття і спокійно пройду перевірку. Той маг Кіран зрозуміє, що тут немає чого ловити й шукати й поїде собі далі. 

Крім мене, в містечку є ще кілька знахарок з мінімальним магічним резервом, один маг – старий мудрець Метрофаній, який вже давно не використовує свої сили. Ще може зо три магічних джерел з живою водою і ліс чарівний якраз за містом. Ото нехай їде у ліс та й шукає там упирів та мерців ходячих, мавок усяких перевіряє та водяників. Бо вони інколи точно що багато собі дозволяють. Дикуни, одним словом.