Розділ 2

Зупиняюся, відхекуюсь після швидкої ходи, поправляю розтріпане волосся і, гордовито задерши носа, крокую у невеличкий натовп наших людей, які обступили з усіх боків поважну делегацію зі столиці. 

– Ти куди? – зупиняє за руку мене баба Тася, яка в нас за новини в містечку відповідає. 

Що б не трапилося – баба Тася вже про все знає. Жінка без жодних магічних здібностей, але з феноменальною здатністю бути всюди першою.

– Туди, – шепочу їй суворо.

– Та він тут якраз по твою душу, – смикає вона мене.

– А от зараз і побачимо – хто тут по чию душу, – вириваю руку та вперто крокую вперед. 

Всі розступаються і нарешті я виходжу до вельми нешановних гостей нашого міста. 

Їх троє. Руденька молода жіночка невисокого зросту з зализаною гулькою й у дуже великих окулярах та текою у руках. 

Поруч з нею сивобородий чоловік у формі столичного вартового, голосно перелічує всі зареєстровані магічні прояви та всіх наділених магією істот й людей на території, закріпленої за мерією Фінік-тауна. 

Навпроти нього, нахиливши голову, стоїть наш мер – Френк Великий. Великий це його таке прізвище, але воно дуже чітко передає й об'єми нашого любого мера. Та на Френка я довго не дивилася, бо й так бачу його мало не щодня у нашій крамничці. Полюбляє мер мою каву з особливих зерен і пироги Брунгільди. 

А от наступна персона мене дуже зацікавила. Відразу зрозуміла, що переді мною той самий маг-педант Кіран Альмаїр. 

Стоїть, розставивши ноги в до блиску натертих шкіряних туфлях, схрестивши руки попереду себе і дивиться на всіх з висоти своєї непомірної гордовитості. 

Красивий, дідько. Темне волосся, за сучасною модою коротко підстрижене і звісно вкладене – волосинка до волосинки. Аж свою гриву захотілося пригладити. А його костюм це взагалі окрема історія. Хіба може одяг так ідеально сидіти? А біла накрохмалена сорочка аж сяє у ранкових променях сонця. До чого ж ідеальний паскудник.  

– Можливо вже достатньо мене гіпнозувати? – голосно мовив до мене маг і той столичний вартовий різко замовк. – На мені є амулети від відьомського наврочення.

Хотілося ляпнути рукою по чолі. Ледве себе стримала.

– А ви, шановний, точно впевнені, що знаєте хто такі відьми? – звісно не промовчала я.

– Сподіваюсь, ви, шановна, здогадуєтесь хто такий я. 

Важкий випадок магічного засранця – промовила подумки, поки мило посміхалася цьому магу. 

– Здогадуюсь, – мовила ніжним голосочком. – Зі столиці до нас можуть завітати тільки з однієї причини. Але перевіряйте все тут хоч сто разів. Я вам відразу можу сказати – в нас проблем з магією немає і не було. Спочатку перевірте на справність ваші датчики. Це ж техніка, а все технічне має звичку ламатись. 

Говорила я лагідно, хоч хотілося підійти до нього й розкошлати ту його зачіску, щоб на людину був схожий, а не на ідеальне щось. 

– Перевіримо, – спокійно махнув мені маг. – І датчики перевіримо й кожну істоту перевіримо і вас, шановна відьма… як вас до речі звати? 

– Розалія, – буркнула я.

– І вас, Роза, перевіримо...

– Лія.

– Що? 

– Ро-за-лія, – роздратовано поправила його.

– Гаразд, Лія. Перевірка у Фінік-Тауні буде дуже детальною і триватиме не один день, Лія. 

От паскудник. Знущається вже. 

Стиснула руки в кулаки, повільно видихнула і, всміхнувшись, знов заговорила до мага, заглядаючи в його чорні безсоромні очі.

– По-перше, я Розалія. Ніяких там скорочень. По-друге, ви не представились, шановний. Не знаю як заведено у столиці, а в нас кожен чоловік, який себе поважає, спочатку назве своє ім'я, потім тільки звернеться до жінки, – щиро намагалася приховати свою роздратованість за дурнуватою посмішкою. 

– По-перше, мені подобається Лія. По-друге, ви, шановна, не жінка, а відьма. Судячи з моїх попередніх сканувань, ви на цій території маєте найбільший магічний резерв і ви якраз мені потрібні в першу чергу. А ім'я моє Кіран Альмаїр.

От… вже й просканував. 

– Я знаю про це краще вас. Тому й прийшла сама, щоб першою пройти перевірку та закрити питання зі мною. Бо я жодним чином не причетна до збою ваших датчиків. 

– Те, що ви прийшли, Лія…

 – Розалія.

– Те що ви тут, Роза, це звісно добре та цього мало. Ви проходили щорічну перевірку в столиці три місяці тому і жодних проблем не було виявлено. В мене є всі дані на вас, шановна відьма. Та от ваш магічний осередок я б хотів дослідити особисто. Ми почнемо з вашого будинку-крамнички, пані відьма. Почнемо вже завтра зранку. Перевірка буде детальною. 

“Мені кінець” – думаю, розтягуючи ще більше губи в дивакуватій посмішці. 

– А сьогодні, вже вибачте, та в мене зустріч з паном мером. На все добре, Лія. 

Грррр

– На все добре, Тиран, – бубоню тихо, розвертаючись, щоб вже піти з площі.

– Перепрошую? Що ви сказали? – зупиняє мене вкрадливий голос мага.