Розділ 1

Кажуть, що всі відьми злі. А от і неправда. Ми не злі, поки нас ніхто не зачіпає. 

Та хоч, приміром, сьогодні. Стою собі на кухні, варю зіллячко своє на замовлення і думаю де б це мені тисячу лапок молодих тарганів дістати по знижці, а ще краще безплатно, як раптом чую – несеться в мій затишний і тихий робочий ранок хаос і ґвалт, в особі подружки Франчески.

– Розалі! Розалі! Він тут!! Він вже в місті!! – верещить не своїм голосом тендітна білявка, збиваючи маленьким тендітним тільцем все, що неправильно лежить на її шляху.

– Тихо, Чес, – шепочу їй, сподіваючись, що дівчина мене почує. – Ти його лякаєш.

– Кого? – завмирає в проході до кухні.

– Зілля.

Повертаюся і бачу, що всі мої старання Феліксу під хвіст.

Трясеться падлюка. Злякалося і вже планує втечу з баняка.

Швиденько притискаю його кришкою, навалюючись на неї всім своїм тілом.

– Що там трапилося? – запитую в подруги й веду нерівний бій з боягузливим варивом.

– П-приїхав маг-ліквідатор, – шепоче шоковано Франческа.

– Дідько!! – здаюся, а боягузливе желе тим часом тікає.

Шукати тепер паскудника треба по усьому підвалі. Невдалі зіллячка обожнюють вогкі та темні закутки.

– Ліквідатор кажеш? – зі злістю витираю піт. – Зараз ми з ним познайомимось.

Не зла я. Зовсім не зла, поки мене не чіпають...

– Ох і невчасно той маг приперся у наше містечко, – важко зітхнула Франческа, дивлячись як я гарячково скидаю фартуха.

– Коли б він не приїхав, Чес, все одно було б невчасно. Краще сидів би там, у своїй столиці, та полював на дійсно небезпечних магів-рецидивістів, а не маленьку нещасну відьму тероризував.

– Хто це тут нещасна? Чого розкричалися спозаранку? З мене ледве яйце вилізло, – кудахкаючи, на кухню, з моєї просторої комори вилетіла і приземлилася на край столу курка, на ім'я Брунгільда. 

Ця панночка, з рябим і місцями рудуватим пір'ячком, дісталася мені у спадок від покійної бабці Феліції, разом з відьомським даром, будиночком чарівним, який був одночасно і торговою крамницею, під оригінальною назвою: “Відьмині цікавинки”, та ще купою усього магічного й місцями трооошки забороненого. 

Безпосередньо Брунгільда в нашій веселій та незвичній родині відповідала за передбачення і дуже смачні пироги з різними начинками. Яйця вона несла не прості а… з клаптиком паперу всередині й коротким надписом, який ще треба було примудритись розшифрувати правильно. 

– Не до твоїх яєць мені, Гільда, – крутилася я вже у передпокої, з нього можна було потрапити у вітальню, на кухню, а також до торгового залу, де продавалося все що завгодно – від отрути для пацюків, до настоянок на всі випадки життя і навіть Брунгільдині пироги, які ми просто не встигали поїдати, теж частенько прикрашали головний прилавок.

А тут, у передпокої, в мене стояло старовинне, збіса важке дзеркало у широкій металевій оправі, в ньому періодично гостювало кілька місцевих привидів та зазвичай воно слугувало мені за основним призначенням. 

До дзеркала я ще притулила абсолютно звичайний комод та поступово заповнила своїми жіночими дрібничками. От і зараз, я переривала все на полицях, щоб відшукати свій особливий гребінець, який би за кілька рухів перетворив моє бруднувате й закудлане волосся у красиві блискучі й темні локони. 

Ну а що? не піду ж я до того ліквідатора аби як. Повинна мати пристойний вигляд, щоб не посоромити наш древній відьомський рід. Ще й прикраси понатягала на себе. Вони ж мені й підсилювачами слугують і доповнюють образ могутньої відьми. Бо без прикрас я більше на дівчинку якусь у весняному сарафані схожа. 

З торгового залу скрипнули двері й на комод застрибнув великий чорний кіт, з яскраво-зеленими очима та золотим ланцюжком на шиї, де кріпився у підвісці ізумруд, розміром з горіх.

– Чого тут тарабаниш? – поцікавився в мене кіт.

– Фелікс, немає часу на тебе. Ліквідатор в місці, а я свої сережки знайти не можу, – відмахнулася від ще одного дуже важливого жителя у моєму домі. 

Фелікс в мене за бізнес відьомський відповідав. Хист він мав неабиякий до бухгалтерії.

– Висюльчики такі, широкі? З мілкими червоними камінцями? – поцікавився мій кіт.

– Точно! – зраділа я. – Бачив де вони? 

– Ти ж сама їх від Франчески у найнижчу шухляду ховала. Забула?

Ляснула себе по чолу і, швиденько знайшовши потрібні сережки, доповнила свій образ та й побігла до заднього виходу з дому. 

Франческа з Брунгільдою щось ще кричали мені услід, але я їх вже не слухала. Треба було поспішати, аби чогось не пропустити та зуміти вчасно стати на свій же захист. 

Кілька десятиліть тому у нашому гармонійному магічному світі трапилася біда. Три божевільних та засліплених владою мага вирішили здобути собі непереможну силу і стати єдиними правителями усіх п'яти імперій. 

Провели чорно-магічний заборонений ритуал, викликали якогось демона і забажали в нього сили. Дурні, одним словом. Той демон був непростим і одним махом розбив їхній захист із заговорених свічок, вбив тих магів й очорнив їхні сили своїм демонським впливом.