Розділ 10. Айві.

Я прокинулася о п’ятій ранку — не тому, що виспалася, а радше навпаки. Пів ночі крутилася в ліжку, втупившись у стелю, й уперто намагалася переконати себе, що вчорашній вечір мені просто наснився. Не наснився. На жаль.

Тихенько пробралася на кухню, намагаючись не розбудити нікого в будинку, заварила чай і кілька хвилин простояла біля вікна, зігріваючи долоні об чашку. Потім вирішила, що найкращим способом не думати про Нейта буде піти працювати. Геніальний план. Одягнула джинси, натягнула ковбойські чоботи, насунула на голову свій старий капелюх із широкими крисами й вирушила на ферму. За пів години нагодувала всіх, перевірила воду, розклала корм, а потім взялася за сіно.

Чудово. Саме те, що потрібно людині після емоційного провалу: фізична праця, сіно, піт і жодних чоловіків. Особливо британських.

Я різко підкинула чергову порцію сухої трави. Половина оберемка сипонула назад просто під ноги. — Чорт! — крізь стиснуті зуби видихнула я й одразу взялася за наступний. Підкинула ще раз. Ще гірше. Ніздрі роздувалися від злості, дихання ставало важчим, а пальці дедалі сильніше стискали держак вил.

— Я дурепа.

Черговий оберемок полетів куди завгодно, тільки не туди, куди потрібно.

— Просто безмозка дурепа.

Навіщо я це зробила? Це був імпульсивний, абсолютно безглуздий вчинок. Я сама до нього потягнулася. Сама його поцілувала. Без жодного дозволу. І тепер він, напевно, думає, що це щось означає. Що я дала йому якийсь знак. Що тепер він має щось робити.

Але я навіть сама не знала, чого хочу.

І це було найгірше.

Після Метью мені взагалі було важко довіряти чоловікам. Важко підпускати когось близько. Ще важче — дозволяти собі повірити, що цього разу все може бути інакше. А тут з’явився Нейт, і за три дні я встигла зробити те, на що зазвичай витрачала місяці.

Беліз зараз сказала б: «Молодець, Айві. Моя дівчинка».

Я скривилася, уявивши її задоволену фізіономію.

Так. Беліз би точно не засудила мене. Вона взагалі вважала, що не обов’язково заводити стосунки, щоб цілуватися чи спати з кимось. Але я не Беліз. Я не можу просто лягти в ліжко з чоловіком, якого знаю третій день, і зробити вигляд, що для мене це нічого не означає. Особливо якщо я не маю до нього почуттів.

Проблема лише в одному.

Я щойно поцілувала хлопця, якого знаю третій день.

Я опустила вила й важко проскиглила, потерши долонею чоло.

— Господи…

І як тепер дивитися йому в очі?

А Том?

Від самої думки про брата скроні почало неприємно стискати. Не можу повірити, що він нас застукав. Я була впевнена на мільйон відсотків: тепер цей придурок просто так від мене не відчепиться. При кожній слушній нагоді жартуватиме, вигадуватиме якісь небилиці, підколюватиме перед друзями, а потім ще й робитиме вигляд, що взагалі ні до чого.

Так, Айві.

Наступного разу спочатку подумай про наслідки своїх дій.

А вже потім вирішуй, чи зможеш із ними жити.

Я знову взялася за сіно. Підкинула. Не вийшло. Ще раз. Теж не вийшло.

— Прекрасно.

Зосередившись на власній боротьбі з неслухняною травою, я навіть не помітила, як хтось підійшов. Лише коли позаду пролунав знайомий голос, здригнулася так різко, що мало не випустила вила з рук.

— Привіт. Ти сьогодні раненько.

Я обернулася.

Нейт.

Звісно.

А хто ще міг з’явитися саме зараз?

На його обличчі сяяла усмішка, а груди важко підіймалися після бігу. Спортивні шорти, сіра футболка, що вже трохи прилипла до тіла від поту, і навушники, недбало повішені навколо шиї.

Погляд мимоволі ковзнув по ньому згори вниз і затримався на секунду довше, ніж мав би.

Чудово.

Я різко повернулася до сіна.

— Е-е… не могла заснути.

Чорт.

Ні.

Не те.

Вже відчувала на собі його уважний погляд, тому поспішно додала:

— Уночі було дуже спекотно.

Ще гірше.

Спекотно?

Айві, замовкни.

— Тобто… — нервово прокашлялася я, ховаючи руки за спину. — Кондиціонер не працював.

Червона фарба, здавалося, повільно підіймалася від кінчиків пальців ніг аж до чола. Хотілося провалитися крізь землю. Бажано просто зараз. Щоб на могилі написали: «Тут лежить Айві Брукс. Найгірша брехуха у світі».

Нейт трохи примружився, а потім неквапливо склав руки на грудях.

І, на моє найбільше нещастя, футболка натягнулася на його плечах і грудях.

Погляд знову завис.

Усього на секунду.

Рот мимоволі прочинився, і з мене вирвався тихий, абсолютно ганебний звук.

Я завмерла.

Нейт підняв брову.

О ні.

Він це почув. 
Мені забракло бодай якихось слів . 

Нейт, здається, теж на мить розгубився. Його брова ледь помітно сіпнулася, а потім він прокашлявся й потер скроню. Очевидно, вирішив зробити вигляд, що не помітив мого погляду.

Моя внутрішня людина  не повірила йому. 

Він засунув руки в кишені спортивних шортів і кивнув у бік вил.

— Тобі допомогти?

Мені важко було не дивитися на нього . На вологе від поту волосся, що трохи розтріпалося після пробіжки, на сіру футболку, яка прилипла до плечей, на маленьку краплю поту, що повільно скотилася від скроні до щелепи.

Чорт.

Кліпнула й нарешті змусила себе перевести погляд на сіно.

— Що?

Кутик його губ поповз угору.

— Я питаю, чи тобі допомогти.

— А-а…

Пальці міцніше стиснули держак вил.

— Сіно?

— Саме воно.

Нейт ледь похитав головою, і в його погляді промайнуло щось схоже на веселий сумнів у моїх розумових здібностях.

Потім потягнувся до вил. Я навіть не встигла подумати, як віддала їх йому.

— Відійди, — промовив він, перехоплюючи держак зручніше. — Я тобі допоможу.

З мене вирвався короткий смішок. Схрестивши руки на грудях, я неквапливо окинула його поглядом з ніг до голови.

— Вибач… а ти вмієш?

Нейт кліпнув. Слідом ще декілька разів. Наче я щойно поставила під сумнів його здатність ходити. Посмішка зрадила мене раніше, ніж я встигла її стримати. Долоня миттєво прикрила рот.