Розділ 7. Айві.

Світ ніби на секунду завмер.Нейт уже лежав на підлозі біля відчинених дверей.Я навіть не одразу зрозуміла, що сталося. Погляд метався між ним і Метью. Лише за мить до мене дійшло, що трапилося.

Це було жахливе видовище.

Метью навіть не глянув під ноги. Просто переступив через Нейта й кинувся до мене, наче боявся, що ще за одну секунду я просто зникну.

— Айві!

Його голос так різко розітнув тишу, що я здригнулася, а у вухах аж задзвеніло.За два кроки він уже був поруч.Його долоні гарячково ковзнули по моїх плечах. Потім — по руках. Затрималися на щоці. Наче він намагався переконатися, що я ціла й неушкоджена.

Аж раптом він перестав рухатися.Його погляд уперся в синець на моєму передпліччі.Обличчя Метью зблідло в одну мить.

— Господи…

Він майже не кліпав. Обережно торкнувся синця кінчиками пальців, наче це була наймерзенніша річ у світі.

— Ти ціла?

Він дивився так, ніби боявся побачити ще один синець.А тоді зовсім тихо, кинувши погляд на Нейта, у якому змішалися всі відтінки ненависті, майже крізь зуби запитав:

— Що цей покидьок зробив із тобою?

Я навіть не відповіла. Якось Не до того було. Губи самі стиснулися, а погляд одразу впав на Нейта. Він усе ще лежав біля дверей, важко дихаючи й намагався стримати біль. У мене всередині все похололо. Я більше не чула ні Метью, ні того, що він говорив.

Звісно… Мет же нічого не знає. Тому й робить такі упереджені висновки.

Та він навіть не спробував розібратися.

Мене це навіть розлютило.Він анітрохи не змінився з того часу, як ми були разом.Усе той самий.Спочатку кулаки, а потім вибачення.

— Метью! — уже майже гаркнула я. Та він був настільки захоплений, що, здавалось, мої слова просто пролітали повз нього.

Я різко скинула його руки зі своїх плечей.Він розгублено відступив на крок. Здається, не міг повірити, що я кричу на нього. До цього я жодного разу не підвищувала на нього голос. Навіть тоді, коли ми сперечалися, ще будучи разом.

Невпевнено ступивши вперед, я мало не скрикнула — щиколотку знову прострелило. Перед очима потемніло, та я лише міцніше стиснула зуби.Не знаю, звідки тільки взялися сили, та я, кульгаючи, поспішила до Нейта, зовсім забувши про власний біль.

— Нейте…- прошепотіла я, важко опускаючись поруч із ним. Через щиколотку це вийшло незграбно й боляче.

Він повільно розплющив очі. Спробував підвестися, ледь сперся на лікоть і відразу скривився від болю. На розсіченій нижній губі виступила тонка цівка крові. Я поспіхом підсунулася ближче. Хотіла підтримати його, але руки тремтіли так, що лише з другої спроби змогла просунути долоню йому під спину.

— Не поспішай…— заспокійливо прошепотіла я.

Мої руки тремтіли, а серце калатало так голосно, що мені здавалося — його чути на весь будинок. Я відчула, як Нейт обережно переніс частину ваги на мене. Вільною рукою він несміливо торкнувся щелепи, ледь натиснув… і відразу скривився. Крізь міцно стиснуті зуби просочилося тихе шипіння.

— Чорт…

Мимоволі ковтнула клубок, що підступив до горла.Уся моя увага була прикута до Нейта. Метью так і стояв посеред передпокою.Його погляд метався між нами.Було видно, що він узагалі не може второпати, що тут відбувається.

— Айві… — розгублено озвався він. — У сенсі?.. Відійди від нього.

Він зробив ще один крок до нас.Його голос почав мене дратувати.Я різко підняла голову й холодно кинула:

— Стій.

Він закляк на місці.Не поворухнувся навіть на міліметр.Я помітила, як напружилися його плечі.

— Але…

Метью спробував заперечити, та я не дала йому договорити.

— Бігом принеси лід.

Він насупився, ніби не міг зрозуміти, навіщо.

— Що? — здивовано перепитав.

Терпець урвався.Мене остаточно прорвало.Я більше не могла тримати себе в руках, бо чим довше ми тягнули, тим гіршими могли стати наслідки для Нейта.

— Лід, Метью!

Я закричала так, що голос луною вдарився об стіни.Метью здригнувся.

— І тобі дуже пощастить, якщо ти не зламав йому щелепу.

У будинку повисла важка тиша. Було чути лише наше збите дихання. Метью стояв як укопаний, переводячи погляд із мене на Нейта. Злість поволі сходила з його обличчя, поступаючись розгубленості й усвідомленню.

Погляд затримався на опухлій щелепі Нейта, на тонкій цівці крові, що збігала з розсіченої губи. Він кілька разів кліпнув, ніби тільки зараз почав складати докупи все, що накоїв.

Важко ковтнув.

— …Хай йому грець.

Роздратовано провів долонею по обличчю, круто розвернувся й майже чвалом подався на кухню по лід.

***
 

Метью раз по раз переводив погляд із мене на Нейта.

Потім назад. Нейт мовчав.Лише притискав до щелепи пакет із замороженими овочами й час від часу ледь морщився від болю.

У кухні запала така тиша, що, здавалося, було чути навіть дзижчання мухи за відчиненим вікном.

Я важко видихнула.Хтось мав нарешті почати цю розмову.

— Нейте…

Я повернулася до нього, але моя впевнений враз мене полишила. Я ніколи не думала, що можу опинитися в такій абсурдній ситуації . 

— Це Метью.Мій… колишній…. — Як же важко тепер стало це промовляти , дивлячись в минуле , я б воліла залишитися щ ним просто друзями , але як вже сталося. Я продовжила без емоційно пояснювати. — І водночас один із найближчих друзів.

Потім перевела погляд на Мета, сподіваючи аобачити , що його гнів вже минув. 

— Метью, це Нейт.Мій друг.

Метью різко вдихнув, ніби хотів щось сказати, але не встиг . Я лише підняла долоню, щоб доповнити. 

— Зачекай.

Він невдоволено стиснув щелепи, але замовк, схрестивши руки на грудях і відкинувся розслаблено на спинку стільчика, в очікувані нової інформації. 

— Саме Нейт виніс мене з пасовища, коли я впала з коня.Він перевірив, чи я не зламала шию, заніс мене до будинку й допоміг.Уся ця історія…— я коротко усміхнулася Нейту, —…закінчилася б значно гірше, якби його тут не було.

Нейт лише ледь кивнув.Наче не знав, куди подіти очі. Його щоки трохи запалали, наче він трохи зніяковів.  Метью мовчав кілька секунд.Потім потер потилицю.