Розділ 4 Айві.

Пікап повільно звернув із ґрунтової дороги.За кілька секунд дерева розступилися. Нейт автоматично подався вперед.

І… завмер.

Посеред широкої галявини стояв великий фермерський будинок.

Тепле світло лилося з кожного вікна, м’якими золотими плямами розтікалося по ґанку й дерев’яній огорожі. Уздовж доріжки мерехтіли маленькі ліхтарики, а підсвічені яблуні відкидали на траву химерні тіні.

Трохи далі виднілися стайні.

Світло горіло й там. Біля сараю, над загонами, навіть біля теплиць.

Нейт повільно повернув голову до мене, потім знову подивився на ферму.Його щелепа буквально почала опускатися.Ще кілька секунд він мовчав.

— Це…

Він кліпнув.

— Це ферма чи різдвяний ярмарок?

Тихенько всміхнувшись глянула на нього

— Люблю, коли ввечері всюди світло.

Він навіть не почув.Продовжував дивитися вперед із тим самим виразом абсолютного захвату.

— Нейте…

Жодної реакції.

— Нейте?

Все ще нічого.Я пирхнула.

— Та закрийте вже рота, бо зараз якась нічна міль залетить.

Він навіть не моргнув.Я машинально простягнула руку.Легенько підштовхнула його підборіддя вгору.

— Отак.

Щелепа клацнула.Лише тоді до мене дійшло, що я щойно зробила.Моя рука завмерла на секунду.Я різко відсмикнула її назад.

— Ой…

Між нами повисла дивна тиша. Хлопець повільно повернув голову.Подивився на мене і я відчула, як щоки починають палати.

— Вибач…

Я нервово засміялася й одразу сховала руку на колінах, ніби тільки зараз усвідомила, що саме зробила. Провела долонею по джинсах і винувато подивилася на нього.

— Це було… дуже невиховано.

Мені довелось стиснути губи, намагаючись не усміхатися.

— Я зазвичай не торкаюся людей без дозволу.

Нейт ще секунду мовчав.Потім повільно підняв руку й задумливо провів пальцями по підборіддю саме там, де щойно були мої пальці.Його погляд ковзнув до мене.

Кутик губ ледь піднявся.

— Насправді…

Він зробив коротку паузу, ніби серйозно обмірковував відповідь.

— Це був дуже ефективний спосіб змусити мене перестати зависати.

Кілька разів зморгнула й тільки тоді закотила очі

— Чудово. Добре, що це спрацювало з першого разу.

Коротко похитала головою, ховаючи усмішку.Він хмикнув, опустив погляд і ледь похитав головою, ніби сам не очікував, що його це теж так розвеселить.

— Схоже на те.

Повернулася до нього й напустила на себе такий серйозний вигляд, що сама ледь не повірила власним словам. Хоч легка усмішка в кутиках губ усе одно мене видала.

— У мене ще є спосіб стукнути тебе по лобі.

Підняла руку й багатозначно похитала вказівним пальцем у його бік.

— Якщо система знову зависне.

Нейт прикрив рот рукою, намагаючись стримати сміх. Але все одно помітила, як здригнулися його плечі. Він опустив погляд, похитав головою й тихо видихнув крізь усмішку.

— Запам’ятаю.

Примружилася й трохи нахилила голову.

— Це був жарт.

Кілька секунд він дивився на мене з таким серйозним виразом, ніби справді оцінював, наскільки реальна загроза.

Потім повільно кивнув.

— Звісно.

Звузила очі.

— Ти зараз мені не повірив.

Кутик його губ ледь сіпнувся.

— Я просто вирішив не ризикувати.

Він кивнув із такою серйозністю, що одразу стало зрозуміло — дражнить.

— Я саме так і запишу.

Похитала головою, але усмішка вже перемогла.

— Ти нестерпний.

— Мені це вже сьогодні казали.

— І?

Він трохи нахилив голову.

— Схоже, люди не помилялися.

Пирхнула й похитала головою. У відповідь він лише підняв брови, а в його очах знову з’явилися ті кляті смішинки.Довелося швидко відвести погляд, ніби раптом згадала, що нам уже час виходити.

Нейт це теж помітив

Він на мить затримав на мені погляд, але нічого не сказав. Лише тихо видихнув, відвів очі й знову почав розглядати ферму за вікном, ніби навмисно давав мені кілька секунд зібратися з думками.

І від цього чомусь стало ще ніяковіше.Я заглушила пікап і кілька секунд просто сиділа, дивлячись перед собою.

Мої пальці ще лежали на кермі. Повільно вдихнула.

Чомусь мені не хотілося, щоб цей момент закінчувався надто швидко.Погляд ковзнув на декілька секунд по освітленому будинку за вікном, і разом із ним прийшли спогади.

Ці стіни пам’ятали нас іншими.

Тата, який завжди щось майстрував біля ґанку.

Маму, яка сміялася на кухні, поки готувала вечерю.

Тома, який бігав подвір’ям і залишав після себе хаос, від якого ми всі тільки закочували очі.

Мама завжди казала, що дім має світитися так, щоб навіть випадковий мандрівник захотів у нього зайти.

Мабуть… вона мала рацію.

Я нарешті відпустила кермо, витягнула ключ із запалювання й повернула голову до свого несподіваного пасажира.

Нейт досі не відводив погляду від будинку.Здавалося, перед ним стояло одне із семи чудес світу. Я мимоволі затримала на ньому погляд. Дивно, але мені подобалося бачити цей дім очима людини, яка бачила його вперше.

— Ходімо.

Він кліпнув, ніби повернувся до реальності.

— Так… звісно.

Ми майже одночасно відчинили дверцята.Вечірнє повітря було прохолодним і пахло травою та яблуками.

Нейт вийшов із машини повільно  повернувся навколо себе, розглядаючи будинок, дерева, ліхтарики вздовж доріжки наче він ще не все розгледів , коли сидів в машині. 

Потім видихнув майже пошепки:

— Це неймовірно.

Я відчула, як кутики губ самі поповзли вгору.

— Подобається?

Він коротко засміявся, не відриваючи погляду від будинку.

— Подобається? Це навіть не ферма. Це якась казка.

Він  ніби ніяк не міг повірити, що такі місця взагалі існують.

— Я думав, що ти перебільшуєш, коли сказала «ферма». Це більше схоже на місце для відпочинку й ретритів.