2026.7

Твоє дихання – віддушина для душі –
Таке собі нагадування, що ми живі.
І байдуже мені на тривожні сни,
Що заходять непрохані у двері мої.
​І байдуже мені на пронизливі пісні,
Що чую я крізь тишу нічну.
І байдуже мені на погляди зіркі,
Бо у вас є свій малюнок – у мене свій.
​І байдуже мені... Чому ж говорю
Сама з собою у своїх думках?
Старість — не за горами,
А я все копаюся у снах...
​Знову дихання...
Це ковток свіжої води:
З'являється терпіння
Будувати містки.

                   ***

У тобі не бачу більше сонця,
Не бачу я і чистоти.
Зачиняю я віконце,
Щоб не чути шепоту твого.
Не тому, що змінилася,
Не тому, що бридко мені —
Я просто втомилася
Закривати очі свої.
Те, що квітло, відцвіло,
Не лишивши й пелюсток.
Лише стежка між нами
Заростає день за днем.
Уже без співчуття дивлюся
На руки твої.
Уже без співчуття минаю
Повз сльози твої.
Все брехня... А може, звичка?
Цього серцем не збагну.

                      ***

Запитай мене:
Що є незмінним у житті?
Не здивую я тебе,
Сказавши: людина уві сні.

Там вона — без маски,
Не боїться висоти.
Відповідає ласкою на ласку,
І щиро мовлять вуста її.

Вона нарешті «своя», вона правдива —
Без тягаря чужої правоти.

                    ***

У твоїх очах не бачу правди.
Її ніколи й не було?
Все сприймалося за правду,
Хоч жилося, як у тумані, як у кіно.
У твоїх очах, у твоїх усмішках,
У поглядах серед людей,
У кожнім кроці, у подиху твоєму...
Ти — чарівник свого життя.
Написана твоя поема,
І вороття вже більше нема.
Лиш подих —
Й крок у невідомість.
Глухий кут або ж знесена стіна?
Стою й дивлюся мимоволі,
Чекаючи на долю твою.
Бути собою — це дилема,
Та рішення все ж є:
Відкрий розум і серце своє.

                    ***

Байдужий погляд, 
Заздрість у словах.
Шепіт у полі
І у небі знак: досить.
Досить гомоніти з тими,
Хто тебе не розуміє.
Досить гомоніти з тими,
Хто душею не боліє.
Заздрість. Осуд.
Нетямність і сміхота.
Це моя біда? 
Це моя провина?
Була я зі всіма –
Зосталася з собою,
Бо лякає мене пітьма,
Де панує брехня.

              ***

Ти думаєш, що знаєш світ?
Помиляєшся. І в помилці тій
Прихований початок змін.
Відкрий свої вуха й серце своє, 
Якщо хочеш почути те, що доля дає.
Відкрий свій розум і скажи: 
Я приймаю те, що дають руки Твої. 
Відкрий свій розум,
Забудь про образи,
Знайди свої втіхи 
Й позбудься тривоги.
Відкрий свій розум —
Себе знайди.
Знайшовши себе,
Відкриєш цілі світи.