Розділ 14

      Михайло, як правило, намагався все передбачувати і продумувати заздалегідь, в тому числі й ризики, щоб не мати ось таких от сюрпризів. І дуже не любив, коли хтось намагався виставити його дурнем, як це зробила Ніка. Певна річ, він розумів, що все гра ще коли зустрівся з її поглядом перед входом в парк, але добровільно погодився на неї. Дівчина постійно провокувала та кидала виклик і цього разу він просто не стримався. Саме тому і слідував мовчки за нею сходами, уявляючи себе якимось слухняним щеням. Але як тільки переступив поріг кімнати, вся його витримка миттєво опинилась за дверима.

   - Мала, якого біса ти зі мною граєшся в такі ігри?! – перегородив їй дорогу, обіпершись рукою на стіну. - Ти забула хто перед тобою чи необачно переплутала мене з якимось зі своїх сопляків?

   Замість того щоб проявити якісь адекватні, для подібної ситуації емоції, дівчина навпроти усміхнулась, показуючи, що їй не в новинку бавитися вогнем. Дивилась зухвало не приховуючи задоволення, без тіні страху.

   - Тсс… не нервуйся так. Чудово знаю хто переді мною, — витримала паузу і додала майже шепотом: - Той, хто може все, бо вже змусив повірити...

   Оксамитове «забарвлення» приглушеного звуку голосу, змусило Тіма важко видихнути й на якісь секунди втомлено стулити повіки, що звісно ж викликало чергову усмішку на лиці навпроти.

   Ця дівчина все більше зводила його з розуму і поведінкою, і просто своєю присутністю. Він вже навіть міг би впізнати її за ароматом, за ходою в натовпі, та навіть за тією зухвалою посмішкою. Вона увімкнула в ньому щось незвичне, пробудивши до життя те, що все важче піддавалося контролю. Дивлячись правді у вічі, розумів, що сталося це ще в момент, коли та бездумно впала йому в руки. Єдине чого хотілося – піддатися. Але здоровий глузд продовжував підказувати, що зачепити її — значило перетнути лінію неповернення, ще більше загостривши симптоми. Але ці всі роздуми аж ніяк не притишували бажання приборкати вогонь в сріблястих очах навпроти.

   Михайло, мов заворожений, невідомо скільки неквапливо блукав поглядом її обличчям, балансуючи тією тонкою межею між бажанням та глуздом. А вона просто чекала.

   - Мала, чого ти так настійливо добиваєшся? – порушив він тишу. - Невже не можеш знайти собі якогось сопляка свого віку, яким зможеш управляти як заманеться? Я ж зовсім не такий, як ти уявила і не дозволю гратися. Те, що сьогодні повівся, нічого не значить, бо це образ далекий від реальності, вже могла й сама здогадатися.

   - Тім, — почала вона з легким придихом, — пам’ятаєш, я колись вже говорила одному патрульному, що різні сопляки не для мене. Відтоді нічого не змінилося. І не припускаєш, що я також можу виявитись не такою, як ти уявляв? – в сріблястих очах знову затанцювали дивні вогники й вона видала своє коронне: - Перевіримо?

   Чоловік знову ледь помітно видихнув, усвідомлюючи, що ці її «Перевіримо?» вже почали виробляти в нього звичку. Став згадувати скільки для цього потрібно часу: від вісімнадцяти днів і звички закріплюються на рівні інстинктів. Але дивлячись на неї, розумів, що це станеться набагато швидше, якщо вже не сталося, бо кожне її «Перевіримо?» - це виклик, який хочеться прийняти. Тому не довго думаючи, він різко схопив її за талію вільною рукою та втиснувши в стіну зробив те, що давно хотів і на що, вона сама напрошувалась.

   Вп’явшись в м’які вуста швидким поцілунком, він нарешті прибрав з них зухвалу посмішку і Ніка миттю почала відповідати з таким самим завзяттям, несамовито притягуючи його до себе. Це було щось занадто далеке від здорового глузду, бо вони обоє його не контролювали. І настільки увійшли в азарт, що й не одразу зрозуміли, як вже давно були не самі в кімнаті. Під ногами несподівано опинилась гора рудої шерсті, приводячи до тями, а від дверей почувся дзвінкий дитячий голос:

   - Дядько Михась, якщо купиш мені такого самого собачку, я нікому не розкажу, що ти з нею робив.

   Тім відірвався від заманливих губ, відпустивши її талію, однак продовжував опиратися рукою на стіну біля голови. Кинувши швидкий погляд на малявку, побачив, що та налаштована серйозно. Оцінивши ситуацію, вилаявся подумки, оскільки подібна необережність була йому не притаманна. Але нічим не видав емоцій, прикриваючись незворушністю.

   - І що я робив? - запитав, зосереджено вдивляючись в очі Ніки, де продовжувало блукати затуманене марення.

   Таке уточнення було про всяк випадок, бо Тім знав, що фантазія може завести племінницю досить далеко, тому краще було завбачливо дізнатись всі деталі.

   - Цілувався! – видала весело та з ентузіазмом продовжила: - А мама казала, що цілуватися можна з тим з ким одружуєшся. Тепер вам треба одружитися. Але якщо я не розкажу, можна буде не одружуватися, — роз’яснила мала і взялася виставляти умови: - Тільки я хочу такого собачку, щоб він вмів гратися в хованки й бігав за м’ячиком.

   Михайло продовжив невідривно вдивлятись у вічі дівчини навпроти, і його думки були занадто далекими від собачок, м’ячиків та хованок. Сріблястий серпанок впустив його на свою територію та замкнув пастку. І поки племінниця очікувала відповіді, рудий, лахматий пес, який став причиною їхнього викриття, вже нахабно вмостився на ногах внизу. Чоловік зморгнув, вириваючись з роздумів і скосив очі на малявку:

   - Софі, шантаж не для таких дівчаток як ти.

   - Коли поїдемо купляти собачку? – дівчинка переможно усміхалась, наполегливо проігнорувавши повчальний тон. Подумки, вона вже й ім'я обирала для нового улюбленця.

   - І що ж ти вибереш, дядько Михась? – тихо втрутилась в розмову Ніка з ледве стриманою усмішкою.

   - А які будуть припущення? – запитав він, схиливши голову на бік.

   - Хтось догрався... - пролунало задоволено.