Розділ 13

   «Цяткою!» - незадоволено хмурилась Вероніка, згадуючи слова Михайла. Стільки шпарких варіантів придумала для відповіді, але ні один так і не озвучила. І хоч минув тиждень, її роздратування не притишувалось.

   Дівчина відклала всі справи, якими зазвичай були переповнені її вихідні та помчала в парк. Залишивши автівку неподалік на стоянці, знайшла вільну лавку поблизу входу і розгладивши поділ веселої жовтої сукні-футляра вмостилась на самий її краєчок. Сумочку прилаштувала поруч і стала пильно вдивлятись в екран телефону, в очікуванні дзвінка. Чомусь в ті хвилини ретельно продуманий план вже не здавався таким ідеальним, але відступати не звикла.

   «Я хотіла по-доброму, однак не вийшло, — вирішила вона, — тепер тримайся!» І ці роздуми перервала різка мелодія. На екрані смартфону висвітлилось обличчя Рити.

   - Все, я його веду, – повідомила подруга і захоплено продовжила: - Номер звірила. Скажу тобі джипик так нічого, як ми любимо… і він теж… Молодець, подружко! Але ж ти й не могла повестися на якогось неправильного.

   - Тільки обережно там, — видала Ніка, не стримавши усмішки. - Ти ж пам’ятаєш, хто він? Може помітити, а це нам не потрібно.

   - Звісно. Тримаюсь на відстані. Переді мною три автівки. Все як в справжніх шпигунів. Не хвилюйся, не перший рік…

   - Пам’ятаю… заміжня, — перебила Вероніка, театрально закотивши очі, мов подруга могла це побачити, — але ж насправді ти там ще ні разу не була.

   - Як і ти! – фиркнула Рита і продовжила: - Але все ж не розумію, нащо це стеження, якщо тобі сорока на хвості й так принесла, що вони прямують в парк?

   - Краще перестрахуватись. Система може дати збій — людський фактор, а він занадто ненадійний.

   - Гаразд, чекай. Як будуть якісь зміни в маршруті – одразу зателефоную. Відбій.

   І Вероніка знову взялась чекати дзвінка, розглядаючи людей. В таких ситуаціях її улюбленим заняттям було вгадування професій і можливого роду діяльності перехожих. Причому ця справа виявилась настільки цікавою, що дівчина незчулась як минуло пів години і її з цих фантазій знову вирвав дзвінок подруги.

   - Ніко, готуйся вони під’їжджають, — випалила вона. - Моя місія виконана, прямую далі, щоб не викликати підозр, а ти лови свого.

   - Красуне, за мною борг, — видала Ніка, стаючи на ноги й поквапно закинула на плече сумочку.

   - Звісно. Кинеш в мене букетом на вашому весіллі, – Маргарита засміялась і вимкнулась, не давши Вероніці запротестувати.

   Розправивши сукню, дівчина усміхнулась і прямуючи до виходу увімкнула заздалегідь зняте відео зі своїм домашнім улюбленцем. Схилившись над екраном вдавала, що захоплено його переглядає, поки не наткнулась на Михайла з племінницею.

   - О, і ви тут! – вдала подив, заледве стримуючи усмішку. – А я саме додому зібралася.

   Софійка прилипла очима до телефону з якого чулися веселі звуки й Ніка широко усміхаючись простягла їй його.

   - Це мій собачка Аскольд. Дивись який кумедний. – глянула на Михайла, прибираючи з лиця усмішку. – О, Софійко, я ж обіцяла тебе з ним познайомити. Можемо зараз і поїхати, якщо твій дядечко не проти.

   - Дядько Михась, їдемо до її собачки! Я вже не хочу на карусель, — дівчинка почала активно трясти руку чоловіка, одночасно позиркуючи на екран телефону в іншій долоні.

   - Червоний Рено від самого дому... – примружився Тім, підтверджуючи свої здогадки. - Мала, ти реально безумна, сумнівів немає.

   Вероніка дивилась на нього приймаючи все за комплімент та злегка усміхалась зрозумівши, що Рита все ж дала маху. А він тим часом незворушно продовжив:

   - Для стеження слід вибирати автівки стриманих кольорів, щоб краще зливатися з транспортним потоком і менше привертати увагу.

   - Не знаю, що там в тебе був за червоний Рено, але за пораду дякую. Гадаю в майбутньому згодиться, - Ніка сміливо витримала його дошкульний погляд і глянула на малу: - То що, їдемо?

   - Ніко, для чого весь цей цирк і ці ігри? – голос Михайла прозвучав різко, оскільки він не звик, щоб з ним так зухвало бавилися.

   - Які ігри? - безневинно змахувала віями, а потім безбоязно посміхнулась і видала: - Якщо чогось боїшся, то можеш і не приймати моєї пропозиції. Я ж так, заради ввічливості запропонувала, — сфальшивила вона і вже хотіла йти, «забуваючи» телефон в руках малої, але вирішила додати на прощання: - Раптом передумаєш, то один патрульний адресу знає.

   Вона пішла під гучні благання малої, знаючи, що та обов’язково виправдає всі сподівання, не залишаючи Тіму шансів. І вже через лічені хвилини темний позашляховик відомої Баварської автомобільної компанії поїхав слідом за білим Фольксвагеном.

   Дорогою Ніка автоматично кидала погляди в дзеркало заднього виду і не переставала усміхатися своєму «хвосту». Звісно використовувати дівчинку у власних цілях було трохи неправильно, однак вона вирішила, що тій підуть на користь забави з життєрадісним улюбленцем, бо це куди веселіше ніж якісь там гойдалки в переповненому малечею парку. І для її дядечка ця поїздка стане корисною, в неї навіть сумнівів не було.

   Заїхавши на подвір’я, Ніка зрозуміла, що «хвіст» вважав за краще знайти собі стоянку за межами двору, з’їхавши на тротуар. Вийшла з автівки й усвідомила, що доля також піднесла їй сюрприз, бо на терасі в тіні від будинку сиділа її ненька з улюбленим журналом про садівництво.

   - Мама, ти чого вдома? – не змогла приховати подиву. – Ти ж мала лише ввечері повернутись.

   - Обставини не дозволили, — відмахнулась жінка та ступила на ноги, помітивши як в подвір’я зайшли гості. Її лицем миттю розпливлась радісна усмішка і кинувши журнал на невеличкий столик з кованими ніжками, поспішила до них, на ходу дорікнувши доньці: - Нікуся, чого ти не повідомила, що приїдеш не сама.

   На якусь коротку мить, дівчині здалося, що план вже з тріском провалився і все це вона затіяла дарма, але дивлячись як загорілися очі неньки, усвідомила, що все навіть на краще. Аскольд тим часом вже розмістився біля ніг своєї господині й насторожено позирав на гостей.