Епілог

Рік потому

– Це твоє, – Громовий пересунув до мене контракт, вірний собі, як завжди.

А я все гадала, що він підготує на цей день? Бо в мене теж для нього був сюрприз. Який я якраз до сьогодні відклала.

Я взяла ту саму папку. З нашим контрактом. Строк якого саме сьогодні спливав.

Відкрила, тільки зараз усвідомивши, що я його так і не прочитала повністю.

– Дотримуватися пункту номер сім було особливо важко, – не змогла відмовити собі у задоволенні трохи подражнити Данила.

– Майє, – тембр його голосу небезпечно понизився.

– То ти пропонуєш мені розлучення, згідно з останнім пунктом? – невинно плеснула я віями.

– Я повертаю його тобі згідно з пунктом дев’ятнадцять, – хмикнув мій чоловік. – То що з ним робитимеш? – в його очах блиснула якась хитринка.

– Те, що мав би зробити ти. Втім, я розумію, чому не зробив.

– Чому? – зацікавився Дан.

– Бо в твоєму пентхаусі немає печі, або каміна на крайній випадок. Плита – і та електро. На чому я його спалю?

– Дійсно, – погодився Данило, підводячись. – Тоді доведеться виправляти. Поїхали.

І він взяв мою руку, папку, і рушив до ліфта.

– Куди? – зацікавилась я, але Громовий лише хитро примружився:

– Сюрприз!

Сьогодні він сам сів за руль. Я вмостилася поряд, з цікавістю споглядаючи наш маршрут.

Минулий рік видався напруженим. Суд над Савченком, по ходу справи якого спливли ще кілька злочинів, пов’язаних з іншими партнерами Віктора. Робота над «Каскадами життя», фінансуванням яких займався Адам Роуберг.

А ще за тим благодійним внеском, як і бажала, приглянула. Самій мені було б важко це зробити, навіть з Даном. Но Адам теж настояв на тому, щоб особисто розподілити гроші між дитячими закладами. Тому Денис вимушений був нас усіх допустити до зібраного внеску.

Тіна раптом втратила цікавість до здоров’я Богдана і перестала його навіщати, ми ж навпаки, почали проводити більше часу разом. Дід Данила непогано зійшовся з моїм батьком, який нарешті почав одужувати. Вони навіть ходили разом на риболовлю.

Від батька ми довго приховували інформацію про Савченка, розповідали дозовано, потроху, і завжди починаючи і закінчуючи позитивом.

Мама нарешті змогла приділяти собі час, а після дорогих салонів краси взагалі змогла би зрівнятися в доглянутості з Іриною.

Яку, до речі, дід одразу позбавив спадщини. В неї залишилося тільки те, що вона встигла накопичити зі свого утримання. Втім, апетити і любов до азартних ігор Марка дуже швидко стоншували цю грошову «подушку».

З Любомиром вдалося владнати все без суду, хоча домовитися щодо нього з Даном було справою нелегкою, яка зайняла не один тиждень. Вгамувати самого Варта вийшло трохи швидше, хоча на це теж знадобився час.

Я все виглядала у вікно, але куди везе мене Дан, зрозуміла не одразу. Бо їхав він іншою дорогою, ніж зазвичай. І зупинив машину на протилежному березі, якраз напроти нашого каскадного парку, будівництво якого вже доходило до кінця.

– Ти скучив за роботою? – засміялася я, бо над каскадами ми працювали набагато більше, ніж над іншими нашими проектами. І частенько бували на будівництві.

– Як тобі це місце? – проігнорував моє питання він.

– В сенсі? Гарне місце, – не зрозуміла я. – Повезло тим, в кого тут дачі.

– Гадаєш?

– А що тут гадати. Уявляєш, як здорожчає ця земля вже років за п’ять.

– Звісно. Та не тільки я. Власники цих дач теж так вважали. Цілий рік знадобився, щоб домовитися з особливо впертими з них, – на кілька митей я знову побачила залізного Громового з мармуровим обличчям, і не позаздрила б нікому, хто вирішив би повпиратися.

А потім до мене почав доходити сенс сказаного.

– Що? – пробурмотіла я.

– Я викупив десять ділянок навпроти твого амфітеатру, Майє. Не бійся, декому сплатив стільки, що вони пентхаус в центрі Києва зможуть купити, тож ніхто ображеним не залишився.

– Що? – знову пробурмотіла я, заціпенівши. Це він серйозно?

Громовий розвернув мене до себе. Взяв долонями моє обличчя і зазирнув у очі:

– Готова проектувати дім нашої мрії, Майє? На воді, поруч із твоїм архітектурним шедевром. У цьому живописному вигині ріки.

Рвано видихнувши, я притиснулась до міцних, сильних грудей, які так само пахнули рідним запахом дорогої шкіри та кедру.

– Я його вже давно подумки спроектувала, – прошепотіла, схлипнувши.

– Тож як, зачекаємо власного каміну, або поки ділянки ще не розчищені від будівель попередніх власників, розведемо багаття просто на землі?

– Краще розведемо, – озвалась я, знову піднявши на нього обличчя. – Бо знаєш... я навряд чи зможу слідкувати за будівництвом.

– Що... чому? – нахмурився Данило.

– Ну... найближчі місяців сім-вісім, мабуть, ще зможу. Але спочатку ж проект. А потім, боюсь, мені вже буде не до того.

– Ми можемо прискорити будівництво, і на проект я залучу більше спеціа... – почав був у своїй діловій манері Дан одразу ж вирішувати проблему. Як до нього дійшов сенс сказаного.

Він перервався на півслові. В очах плеснула розпечена свинцева лава.

– Майю? Це те, що я думаю? – промовив, вишукуючи відповідь на моєму обличчі.

Губи так і норовили розтягнутися в посмішку, а руки ледь помітно затремтіли.

– Сюрприз, – крізь сльози, навіяні моїм теперішнім станом, посміхнулася я.

Кінець

Ця історія боротьби за кохання та справедливість підійшла до кінця, але Майя та Данило назавжди залишаться в моєму серці. Що для вас стало найсильнішим моментом у їхній історії? Буду неймовірно вдячна за ваші фінальні думки в коментарях, вони для мене як ковток натхнення!

Якщо ця битва Майї та Данила змушувала ваші серця битися швидше – не пошкодуйте вподобайки для книги! Ваша підтримка допомагає Громовим знайти нових читачів. Дякую, що пройшли цей непростий шлях разом зі мною!