Глава 11-продовження

– Данило, хлопчику мій! – вона легко торкнулася губами його щоки, а потім перевела погляд на мене. – А ось і наша таємнича Майя. Боже, люба, фотографії зовсім не передають твоєї... крихкості.

Її обійми були короткими, але я встигла відчути запах її парфумів – гіркий полин і пачулі. Задушлива розкіш.

Розвернувшись, мачуха повела нас кудись вглиб. Цього разу стіл був накритий не на веранді.

Обідня зала вражала високими стелями. До мого подиву, нас чекали не тільки Богдан з Марком.

Біля діда розкинувся в кріслі Денис Валевський – чоловік із приємним обличчям та очима гравця в покер. Він піднявся нам назустріч, тримаючи келих. Поруч із ним, як вишукана статуетка, сиділа вона. Його донька Христина. Та, чиїми парфумами тхнуло від мого чоловіка сьогодні вранці.

Це він їх запросив? Навіщо? От і одружувався б на своїй Тіні, вона тут себе як удома почуває! Навіщо йому я з такими величезними витратами?

– Майє, знайомтеся, це Денис, наш головний інвестор і друг сім’ї, – голос Данила був рівним, але я відчула, як він ледь помітно підштовхнув мене вперед, кладучи руку на талію. Власницький жест, який зараз мав виглядати як ніжність.

– Дуже приємно, – Денис усміхнувся, розряджаючи атмосферу. – Данило стільки розповідав про ваші таланти, що я вже почав сумніватися, чи ви реальна жінка, чи просто прекрасний міф його архітектурного бюро.

– О, батьку, Майя дуже реальна, – подала голос Тіна. Вона була вдягнена в темно-синій шовк, що ідеально пасував до кольору моєї брошки. – Ми з Данилом якраз сьогодні зранку обговорювали... деякі нюанси робочого процесу. Правда, Дане? Ти завжди вмів знаходити рідкісні кадри.

Вона вимовила «рідкісні кадри» так, ніби йшлося про екзотичних комах у колекції.

– Якщо чесно, – з наймилішою усмішкою промовила Ірина, поки ми сідали за стіл під мовчазний кивок діда Богдана, – всі думали, що ти одружишся саме з Тіною. Ви були такою гарною парою, так підходили одне одному!

І як ні в чому не бувало витончено підсунула мені тарілку:

– Маєчко, спробуй цей терін.

– Нічого, – залилася легким сміхом Тіна. – Я почекаю, поки він розведеться. Ділові проекти закінчуються, а справжні стосунки ніщо не зламає.

Не втримавшись, я кинула погляд на Дана. А з другого кінця столу мене майже поїдав очима Марк. Сьогодні тверезий, він ніби намагався щось мені сказати або подати якийсь знак.

Дід перевів гострий погляд на дівчину, мовляв, ділові? Є докази?

Дан трохи стиснув під столом мою руку. «Грай», згадала я. І поклала голову Данилу на плече.

Той одразу ж обійняв мене, пригорнув до себе.

– Розлучення – це так виснажливо, – блиснув очима Денис Валевський, піднімаючи келих, ніби салютуючи дотепності доньки. Його тон був легким, майже батьківським, але погляд залишався гострим. – Хоча в нашому колі це іноді єдиний спосіб оновити... активи. Але давайте не про сумне! Сьогодні ми святкуємо початок цього союзу. Хай він буде вдалим!

Тіна знову залилась легким сміхом. Ірина продовжувала пропонувати мені страви.

– Я чула, твій батько хворіє? – промовила вона, коли всі торкнулися бокалами і пригубили напої. – Сподіваюся, з ним усе гаразд?

Якщо вона хотіла вибити повітря з моїх легенів, то зробила це професійно.

– В нього хворе серце, було два напади за останні п’ять років, – відповіла я, намагаючись, щоб голос не звучав сухо.

– Ох, лікування зараз коштує неймовірних грошей, – вона ніби й співчувала, і в той же час натякала на мій інтерес в багатому жениху.

– Та ні, в нашій лікарні лікують безкоштовно, – потиснула плечима я. Додавши про себе «на щастя». Бо якби всі ці стаціонари тягти, ми б ще раніше збанкрутували.

Ірина з подивом підняла брову. Ну звісно, вони усі звикли лікуватися в дорогих приватних клініках. Їм не зрозуміти.

Пальці Дана трохи стиснулися на моїх плечах. Мабуть, це мало показати, що він мене підтримує. Та виразу його обличчя я не бачила.

– Впізнаю брошку Лідії, – встряг Денис, ніби відчувши гострий момент і вирішивши його згладити. – І сережки в тебе цікаві, люба Майє. Витончена робота.

– А це вже дарунок моєї бабусі, – посміхнулася я. – Мені здалося, вони гарно виглядають разом.

– Сміливе рішення, – з тією ж посмішкою і інтонацією промовила Ірина, але в очах блиснуло щось гнівне. Ярісне.

Мабуть, вона бажала б, щоб фамільну цінність передали їй, хто так довго вже в сім’ї, а не мені, яка щойно тут з’явилася.

– Сміливість – це давня чеснота Майї, – подала голос Тіна, елегантно відправивши в рот шматочок спаржі. – Пам’ятаєш, Дане, як п’ять років тому вона сміливо зникла саме тоді, коли ти хотів зробити їй пропозицію?

Не загубіть Громового! ✨ Додавайте книгу до бібліотеки, щоб першими дізнаватися, що у них з Майєю відбувається)

Підписуйтесь на мою сторінку! По секрету: я вже готую для вас нову історію, яка буде не менш емоційною, і підписка допоможе вам не пропустити анонс ❤️

З нетерпінням чекаю на ваші коментарі – ви навіть не уявляєте, як ваші теорії допомагають мені писати далі! ❤️