Глава 1. Продана совість

– Твоя гордість коштує рівно вісімдесят мільйонів, Майє. Питання лише в тому, чи знайдеться у тебе достатньо «готівки», щоб її викупити.

Цей голос я впізнала б навіть у пекельному вогні. Холодний, владний, із легким хрипом, який колись змушував моє серце пропускати удари. А зараз – змушував кров холонути в жилах.

Я застигла на порозі кабінету, так і не випустивши ручку дверей. Світло від панорамних вікон хмарочоса сліпило, перетворюючи чоловіка в кріслі на чорний силует. Мені не треба було бачити його обличчя, щоб знати: переді мною Данило Громовий.

Людина, яка п'ять років тому поховала бізнес мого батька, а разом із ним – і мою здатність довіряти.

– Ти... – мій голос зрадницьки здригнувся.

– Я, – він криво посміхнувся, і в цій посмішці не було ні краплі тепла. – Здивована? А я от чекав на цей день.

Здивована? Не те слово! Я просто в лютому шоці!

– Ти – той самий анонімний інвестор?

– А ти сподівалася на благодійність? – крісло тихо скрипнуло, коли він подався вперед.

Сонце нарешті висвітлило його обличчя. Ті самі різкі вилиці, холодні сірі очі й ледь помітний шрам біля брови. Данило Громовий.

Людина, яка п'ять років тому знищила мою родину, тепер тримала в руках мій вирок.

– Сідай, Майє, – він кивнув на шкіряне крісло навпроти, ніби господар власної території. – У тебе рівно десять хвилин, щоб переконати мене не пускати твоє архітектурне бюро з молотка вже завтра вранці.

Я зробила крок вперед, відчуваючи, як підбори врізаються в м'який ковролін. Кожен мій рух був під його прицілом. Данило не просто дивився – він сканував мене, вираховуючи кожну слабку точку.

– Мої проекти унікальні, – я виклала папку на стіл, намагаючись, щоб пальці не тремтіли.– Якщо ви інвестуєте зараз, то вже через два роки...

– Мене не цікавлять твої креслення, – він навіть не глянув на папери.

Данило повільно підвівся, і я мимоволі затамувала подих. Він став ще більшим, плечі ще ширшими, ніж я пам'ятала.

– Мене цікавить тільки те, на що ти готова піти, щоб врятувати ім'я свого батька.

Він обійшов стіл і зупинився так близько, що я відчула аромат його парфумів – суміш дорогої шкіри та холодного кедра. Запах мого найбільшого кохання і найгіршого кошмару.

– Я готова на ділову співпрацю, – викарбувала я, дивлячись йому прямо в очі.

– Ділова співпраця мене не влаштовує, – Данило нахилився до мого вуха, і його гаряче дихання обпекло шкіру.

– Мені потрібна дружина, Майє. Офіційна, покірна і... справжня для камер. На один рік.

Я різко відсахнулася, але вперлася спиною в край столу.

– Ти збожеволів. Цього ніколи не станеться.

– Тоді готуйся підписувати документи про банкрутство, – він байдуже знизав плечима і розвернувся до вікна.

– У тебе є час до завтрашнього ранку. Або ти стаєш Громовою, або стаєш ніким. Вибір за тобою, люба.

Я дивилася на його широку спину, обтягнуту бездоганним піджаком, і відчувала, як у горлі здирається сухий клубок. Кабінет Данила Громового був схожий на скляну клітку на вершині світу. Мінімалізм, холодний мармур і запах великих грошей, які не пахнуть нічим, окрім крові та поту тих, кого він розтоптав на шляху до вершини.

– Ти не можеш так вчинити, – мій голос нарешті зміцнів, хоча серце все ще калатало об ребра, наче загнаний звір.

– Не можу? – Данило повільно повернувся.

Він засунув руки в кишені штанів, і цей жест виглядав занадто розслабленим. Занадто владним.

– Я можу все, Майє. Я викупив твої борги не для того, щоб слухати лекції про мораль. Я зробив це, бо мені потрібен інструмент. І цей інструмент – ти.

– Інструмент? Я людина, Данило! А не акція у твоїй компанії, яку можна купити зі знижкою.

Він зробив крок до мене. Один. Але цього було достатньо, щоб простір навколо стиснувся.

– Ти була акцією п’ять років тому, – його очі потемніли, перетворюючись на два озерця розплавленого свинцю. – Тоді ти коштувала дорого. А зараз... зараз ти прийшла сюди просити. А той, хто просить, не має права диктувати умови.

Я відчула, як щоки спалахнули від приниження. Кожне його слово було наче ляпас. Він пам’ятав усе. І він не збирався прощати.

Хоча це я мала б його прощати! Це він підставив нашу фірму!

– Чому я? – я обвела рукою розкішний кабінет. – У тебе під дверима стоїть черга з жінок, які продадуть душу за право носити твоє прізвище. Моделі, доньки політиків, світські левиці... Навіщо тобі я?

З усім нашим минулим. Я не додала вголос, але слова стояли у повітрі.

Данило підійшов зовсім близько. Тепер я бачила кожну дрібну зморшку біля його очей, бачила, як пульсує жилка на його шиї.

– Тому що ти – єдина, хто не буде намагатися мене утримати, – він прошепотів це майже інтимно, схилившись до мого обличчя.

Оце вже точно. Я б і зараз збігла звідси назавжди!

– Ти ненавидиш мене так щиро, що це викликає повагу. Мені не потрібна закохана дурепа, яка заглядатиме мені в рот. І тим паче не потрібна корислива стерва, яка при розлученні намагатиметься здерти пів мого статку. Мені потрібна жінка з характером, яка витримає тиск моєї родини та преси. В почуття якої повірить мій дід. І яка зникне рівно через триста шістдесят п’ять днів, не залишивши після себе нічого, окрім підпису в паперах про розлучення.

Дід. Тоді, п’ять років тому, Дан з дідом були в сварці. Спочатку я взагалі не знала, що Громовий – нащадок мільярдера! Та здається, він таки намацав спосіб увійти у дідів заповіт.

Я ледь стримала гримасу огиди. Той Данило, якого я знала і любила, не пішов би на компроміси з совістю.

Та чи був він хоч колись? Мабуть, лише у моїх мріях.

– Тобі потрібна лялька для биття, – гірко підсумувала я.

– Мені потрібна Громова, – відрізав він.

Я подивилася на свої руки. Вони все ще тремтіли. Вісімдесят мільйонів. Життя мого батька. Робота тридцяти людей у моєму бюро, які вірили мені. Все це зараз лежало на одній шальці терезів. На іншій – рік мого життя з цим чоловіком.