Розділ 31

- Ні, - навіть не задумуюся, тут же відповідаю. І це не відраза. Ні. Хоч я і вперше бачу так близько "чесноту" чоловіка. Будь-якого. Це моя позиція. За яку я заступати не буду. За межею якою буде друга Аніта. Не сестра. І навіть не дочка. А просто оболонка з моїм зовнішнім виглядом, але з пусткою всередині. Як повітряна кулька. Гарна, красива, а всередині - нічого.

- Впевнена? 

Важко дивитися на обличчя чоловіка, коли в якихось десятках сантиметрів розхитується дещо чимале, що при певних збігах може доторкнутися мого тіла... Та я стараюся контролювати. Погляд. Дії. Температуру свого тіла, хоч і відчуваю, як воно все горить в цю мить.

- Так, - і голос. Витримую голос впевненим. Цього не буде. Хіба він мене змусить. Може таке бути? Авжеж. Погляньте на нього, цей чоловік на все здатне. Але одне діло власноруч на це підписати, а інше - під примусом.

- Не боїшся наслідків? - І ось підтвердження того, що я граюся з небезпечним покидьком. Погрози. Відверті. Які можуть перейти до дій по клацанню пальця. Ось навіть наступної миті. Йому нічого не вартує схопити мене за руку, потилицю, волосся й силоміць "оформити" масаж із закінченням. Ніхто не допоможе. Ніхто не перешкодить. Ні.

- А як тут як хто? - Та я вже зайшла в клітку до хижака. За мною закрилися двері. І в переносному й прямому значенні, оскільки сумніваюся, що хтось просто так дасть мені звідси втекти. Тож шляхів відступу немає. Або. Або. Два варіанти. - Як дівчинка легкої поведінки?

- А що якщо і так? - Підкладає руки під шию, зручніше вмощуючись на ліжку, в передчутті цікавої вистави.

- Не думаю, - і я її розіграю. Спробую вивернути цей спектакль так, щоб фінал був мій. І зараз я не про того, хто приєднався до нашої вистави, збільшуючи кількість глядачів у кімнаті.

- З чого б це такі висновки?

Чим далі я заходжу, тим більше бачу - йому це подобається. Моя впертість, мій вогонь. Але пам’ятаю: або. Або. Я між ними. Балансую. Поки що.

- Дівчинка легкої поведінки у твоєму домі? - Викидую одну козирну карту на стіл, сподіваючись, що вона має вагу. - Сумніваюся. Для таких дешевинок існує готель. Орендована квартира. На крайній випадок кабінка в спа-салоні. Але дім? Там, де ти спиш, їси, живеш? Де твій одяг, твої речі, твоє життя? І розділяти цей простір із ким? З дівчинкою, яка вчора мала одного, завтра іншого, а сьогодні заскочила до тебе? Ти хочеш бути одним із?

- Чуєш, ти, - він різко сідає, і мені здається, що його пальці вже торкаються моєї шиї, хоч вони ще на відстані. Але я відчуваю це стискання. Горло перехоплює. - Фільтруй, що базариш.

- Гаразд, - проковтую невидимий згусток, котрий виник після морального стискання горла, та все ж тримаю лице, - це тобі в першу чергу комплімент. Що ти не приводиш сюди будь-кого, аби лише задовольнити фізіологічні потреби.

- Виходить, ти рахуєш, що особлива?

Посміхається, навіть видає глузливий смішок, від чого всередині все неприємно дере, вказуючи на моє місце в житті таких от багатіїв як він. Але... Або. До якого я йду.

- Ні, не рахую, та водночас я і не рахую себе дівчинкою по виклику, - логічно? Логічно. Бо де це таке бачено, щоб проститутка приходила до клієнта зі своїм братом? За якого цей клієнт і заступився перед державними органами. Багато бачили таких випадків?

- То хто ж тоді ти, Аніто?

Питання начебто адресується мені, але ніби й поставлене самому собі. Не визначився? Можливо. Не знає, коли звідси виганяти? Скоріш за все. І чим довше я тут, тим довше під його захистом. Та водночас і під реальною загрозою. Вже з його боку.

- Не знаю, але точно не дівчинка на одну ніч. - Зухвало? Звичайно. Провокаційно? Авжеж, я знаю значення цього слова, тож авжеж. Та це правда. Щось змусило цього чоловіка вплутатися в наші з Давидкою проблеми. Чомусь він не пройшов мимо. Зупинився. Чому?

- Ну, якщо ти так в цьому впевнена, що ні, тоді пішли.

Спека обпікає все тіло. Його "чеснота" в кількох сантиметрах від мого обличчя - ковзає, ледве не торкаючись шкіри. І він… чи точніше вони… кудись збираються. Він уже натягує боксери.

- Куди? - тепер мені страшніше, ніж тоді, коли все було прямолінійно. Тоді я хоча б розуміла правила. Зараз - темна кімната, двері якої відчиняються, і невідомо, що за ними.

- Доведеш, що ти не одна з "них".

- Як? - Залипаю на задові чоловіка, який вже направляється до дверей зі своїм власником. І куди це? В такому вигляді?

- Через пару хвилин все побачиш, нетака.