Розділ 15

Попередній день приніс куди більше оптимізму, ніж позавчорашній, коли я мала зустріч з вихователькою та директрисою, тож навіть сьогоднішній ранній, неочікуваний підйом не може зіпсувати мені настрій. Який, як я вже сказала, відштовхуючись від вчора, набував войовничих ознак.

Хто старше - яйце чи курка? Якщо опиратися на еволюційний підхід до цього питання, то яйце. Але оскільки мова не про еволюцію, то набрала я до матері. Сподіваючись, що вона проспалася після бурхливого вечора, та ще більш запальної ночі, і згадала про дитину. Хоча б одну з двох. Про ту, яка знаходилася в небезпеці, оскільки Марія Сергіївна до мене подзвонила, пожалівшись, що наша з Давидом матінка не відповідає на дзвінки й попросила на неї повпливати. В іншому разі "вони будуть змушені звернутися у відповідні органи". Впливаю. Точніше намагаюся. Та цій жінці плювати, чи від виховательки рідного сина дзвінки ігнорувати, чи від власної доньки. Жінка на курорті, і їй проблеми звичного люду попри бік. Жінка відпочиває і нехай весь світ зачекає.

А от чиєю донькою я б залюбки стала, так це донькою Анастасії Борисівні, яка уважно вислухала поточну ситуацію з братиком, почула реакцію моєї матері, вчергове дивуючись такому похабному ставленню до рідних дітей, і обіцяла допомогти. Довідкою про офіційне працевлаштування. На жаль, тільки з моменту мого повноліття. Та це вже куди краще, ніж нічого. Я ніби рік тому відчула, що буде така жахлива яма, і завчасно до неї підготувалася, щоб самій ноги не поламати, вскочивши в цю западину, і братика скерувати так, щоб він її оминув іншим шляхом.

- Я спробую щось зібрати, своїх знайомих під'єднати, але навряд чи цього буде достатньо.

Це була фраза керівниці стосовно мого прохання дати пару зарплатень вперед, якщо це було можливо. Бо якщо все дійде до повного краху, а до нього все впевнено, і я б не сказала що повільно, йде, то мені доведеться брати опіку над Давидкою. Доводити, що я маю роботу. Маю за що утримувати малу дитину. І продемонструвати, що умови, в яких буде він проживати, нічим не гірші від тих, де наразі ми знаходимося. Хоч тут пощастило (гірка, іронічна посмішка). Необхідно буде з'їхати. Курортниця рано чи пізно повернеться, і я не хочу піддавати вуха братика постійним скандалам. А вони сто відсотків будуть. Стосовно того, що я, стерво таке, її підставила, поки вона в "вряди-годи" поїхала відпочити. Щодо того, що я, мерзота така невдячна, позбавила її опіки над рідним сином, хоч вона в мене "душу і серце вклала". Все це буде і буде цього сповна, а якщо я вже зроблю такий вагомий крок у своєму житті, всиновивши Давидку, тож хочу з минулим покінчити. Раз та назавжди. Навіть якщо більше ніколи не побачу цю жінку, в паспорті якої я записана як дитина.

- Гаразд, - киває Мехран Наємович, після кількахвилинного мовчання, за час якого я посивіла, схудла, і втратила купу нервів, очікуючи вердикту чоловіка, заживо згораючи під його пильним поглядом. - Домовилися.

Та все ж він згодився на мою єдину, але достобіса важливу умову, тож зараз я впевненою ходою чимчикувала до вхідних дверей. Щоб різко відкрити двері, заявити черговому мужику, що він сплутав квартиру і його Марина живе на поверх нижче, і в душі відверто радіти, що скоро це закінчиться. Ці часті дзвінки у дверний дзвінок мужиків, які добряче назузюкалися, так, що ледве ноги тримають, і прийшли закінчити свій доблесний вчорашній вечір, завітавши до сусідки-проститутки, яка не гребувала заробітком, приймаючи всіх та вся, нікому не відмовляючи в інтимній допомозі. Всіх та вся запрошуючи на свою заправку.

Та сьогодні щось пішло не по накатаній, оскільки варто було глянути у дверне вічко, як я побачила по ту сторону жінку. В суворому костюмі, притаманному більше чоловікам, та холодною красою, від якої аж пробирало тремтінням. В компанії такої завжди відчуваєш себе страшнішою, гіршою, і найголовніше - слабшою. Поряд з такою як не старайся, а все одно прогнешся, хочеш того чи ні.

- Хто там? - Тому навіть зараз, коли вона не могла мене бачити, я хвилювалася, і мій голос видавав цей стан, тремтячи так само як і все тіло. Я намагалася себе заспокоїти тим, що ранок, і у квартирі прохолодно, але...

- Відкрийте.

Без "доброго ранку", без "будь ласка". Мінімум слів, як і мінімум емоцій на обличчі цієї жінки. При цьому моя рука сама по собі потягнулася до ключа, ніби від'єднавшись від мого мозку та під'єднавшись до цієї ранньої пташки, як безпровідні навушники.

- Перш ніж я відкрию, скажіть хто ви, - я вже майже відчинила, майже, пальці навіть схопили холодний метал замка, та в останній момент задумалася - якого? Так, вона не мужики-алкаші. Так, виглядає так, що в цій багатоповерхівці ніхто так не виглядає. Та що це мені дає? Відчуття безпеки? Аж ніяк. Чесно кажучи, я б навіть віддала перевагу мати справу з черговим "хахалем" сусідки, ніж з цією жінкою. Бо тих можна було пхнути й вони б самі покотилися до сусідки, а ця ще і мене відлупцює. Чомусь сумнівів навіть не виникає, що вона фізично сильніше. А якщо і ні, то моя сила, застосована до жінки, закінчиться кепським фіналом. Десь на лаві підсудних. 

- Служба у справах дітей. Відкривайте.

Сказати, що помилилася дверима? Що...

- Негайно відчиняйте. Не погіршуйте й так жахливе становище вашого брата...

Знаєте, що найкошмарніше в цьому всьому? Наказ відкрити двері? Ні. Скрита погроза? Теж ні, хоч це ні каплі не приємно, враховуючи те, що Давидка зараз міцно спить і бачить, щиро сподіваюся, гарні сни. Кошмар полягає в голосі цієї жінки, з туго перев'язаним пучком волосся на голові та з текою, притиснутою до костюма. Голос жінки офіційний, холодний. В якому не чується ні співчуття, ні людяності. Лише функція. Забрати у мене брата. Знищити моє життя. А найголовніше з холодним розрахунком перетворити й так не просте дитинство Давидки на суцільні руїни... Представниця пекла на землі, яка стоїть на порозі нашої квартири. І прийшла вона за моїм маленьким братиком...