Розділ 12

На годиннику за десять сьома, а я мрію про те, щоб цей день якомога скоріше закінчився! 

- Слухаю, - невідомий номер, скоріш за все, Марія Сергіївна хоче поцікавитися, коли я буду, бо наша зустріч мала початися двадцять хвилин тому, вже в межах садочка. А я тільки висуваюся до неї, бо мені потрібно було з кимось залишити Давида, і цим кимось, звичайно, виявилася Ельза, котра в черговий раз прийшла на допомогу. Тому вже було точно не з руки вказувати дівчині на те, що вона запізнилася на пів години, бо мала свої моменти, які потрібно було закрити, перед тим як приїхати поняньчитися з моїм братиком.

- Куди їдемо? - Тактовністю цей таксист явно не вирізняється, влізаючи в розмову, взагалі не переймаючись щодо того, що я трішечки зайнята та веду діалог. І буквально десять секунд тому застрибнула в авто, попри жахливий настрій мило з ним привітавшись. Варто казати, що у відповідь нічого не прозвучало, а зараз мужик бурчить, не приховуючи свого буркотливого налаштування до моєї компанії?

- Будь ласка, зачекайте секундочку, - промовляю в динамік, і тут же його прикриваю рукою, щоб вихователька не дізналася, що я тільки но виїжджаю на зустріч з нею. Вона відразу зрозуміє, що я далеко від матері не втекла, і гниле яблуко далеко не відкотилося від загнилої яблуні. - Тараскова, 18.

Таксист незадоволено цокає, ніби йому не по дорозі, та все ж заводить двигун і ми рушаємо. Мінус однією проблемою в моєму довжелезному списку халеп.

- Вибачте, я тут, - натхнена маленькою та все ж перемогою, повертаюся до розмови, вигадуючи план, як буду дурити виховательку братика. Спершу викручуватися стосовно того, чому я запізнилася на добрі сорок хвилин, і то в кращому випадку, бо навіть без заторів їхати двадцять, а після пояснювати з якого переляку приперлася я, а не наша з Давидом мама, яку вихователька і просила на особисту розмову. - Я трішки запізнюся, тож...

- Аніта Михайлівна?

Завмираю. Не рухаюся. Всі сили конвертую на те, щоб зрозуміти, чому в динаміку звучить голос чоловіка, а не Марії Сергіївни, яку я очікувала почути.

- Так. А це хто?

- Я представник кредитної спілки "Стоеур". Набираю до вас, щоб нагадати, що ви маєте погасити заборгованість до двадцять п'ятого числа, або внести мінімальний внесок по поточній заборгованості, щоб не виникло прострочення й ваша кредитна історія не зіпсувалася. Щоб ви мали змогу надалі користуватися послугами нашого сервісу та без проблем позичати кошти, коли у вас виникають труднощі та додаткові витрати.

Що? Одне велике запитання, на весь екран розтягнуте. 

- Аніто Михайлівно, ви тут? Ви мене чуєте? 

Мріяла б я, щоб про мене так турбувався коханий чоловік, ще краще, якби так переймалася за мене матір, а не цей незрозумілий співрозмовник. Який незрозуміло що від мене хоче.

- Зачекайте, ви, напевно, помилилися, - сто відсотків. Мало Аніт Михайлівних на весь світ? Та повнісінько! От чолов'яга і сплутав мене з однієї з цих панянок. - Я не брала ніякого кредиту, тож ви певно помилилися номером та...

- Секунду, - ну ось, а я про що, пішов порпатися у паперах, зараз повернеться і повідомить, що дундук, щиро перепрошує і пожене далі шукати ту Михайлівну, для якої цей вечір буде невдалим. - Номер паспорта НА456831 ваш?

- Секунду, - вже моя черга ритися в записниках, бо я точно не пам'ятаю цифри, але щось мене бентежить в них. Можливо те, що вони мої? І зараз викарбовуються дірочками у моїй голові, так само як на сторінках паспорта? - Так, це мій номер, але я не брала ніякого кредиту. 

- Помилки бути не може, тепер вже точно, коли ми звірили ваші паспортні дані, - бісову срану реальність виголошує чоловік, а я її просто не хочу приймати. Цю реальність. - Тож повторюся - погасіть кредит до двадцять п'ятого числа, в крайньому разі покладіть...

Представник спілки зразково виголошує кожне слово, добродушно попереджаючи не грати з вогнем і не влаштовувати собі зайвих проблем, а я загадуюся над питанням - чи можна настільки ненавидіти власну дитину? Окей, не любити. Гаразд, не проводити з нею вільний час. Але ненавидіти то за що? В чому моя провина? Що я народилася? Що просто з'явилася на цей світ? Якщо що, то це теж не моя хиба! Це мати! І її любов розсувати направо-наліво ноги, запрошуючи зайти всіх в гості й чудово провести час з нею та її гулящою матільдою. Грубо? Так не можна говорити про рідну матір? А дитину можна вганяти у шалені борги, в цей час гріючи сраку на морях за ці самі борги?

Та коли здавалося, що це край, вже нічого гіршого статися сьогодні не може, підстава весело помахала рукою з-за рогу, затіявши чергову каверзу з хитрою посмішкою на писку...