Розділ 9

- Слухаю.

Прямо відчувається клієнтоорієнтованість в цьому слові. Вся зацікавленість та щирість простежується в поточному діалозі, який ще навіть не розпочався. І це національний банк. Лідер. Еталон. Рушій розвитку та прогресу, чорт забирай.

- Ми з вами переписувалися у чаті, - авжеж, як тільки я побачила, що мої дві карти обідрані як липка, одна практично в нуль, а інша взагалі в мінус, то відразу написала у технічну підтримку. Дізнатися, як так вийшло, що поки я працювала, залізла у борги, навіть нічого не придбавши. Навіть сраного чупа-чупса не купивши, щоб засмоктувати гіркоту того мінуса на кредитці.

- Я ж вам все пояснив і...

- Як так могла трапитися, що з обидвох моїх карт зникли кошти? - До одного місця мені ці пояснення! Вони не допоможуть перекрити той мінус, котрий для мене, з тією зарплатнею яку я отримую, доволі болючий. Можливо, для когось іншого двадцятка це так, чисто в ресторан сходити повечеряти, та чайові залишити офіціантці за гарне обслуговування та симпатичну посмішку, для мене це чимала сума. Я б на неї більш-менш спокійно прожила протягом двох, а то і трьох місяців, якщо не шикувати й омари не замовляти.

- Вчора відбулися транзакції по ваших картках. Це були не ви?

- Ні, - хіба і так не зрозуміло? Чи він думає, що я страждаю амнезією, і водночас оніоманією, зумівши потратити значну суму коштів та тепер заявляючи, щоб мені їх повернули?

- Можливо, це зробив хтось з ваших рідних, чи друзів, хто мав доступ до карти. Ви допускаєте таку ймовірність? Або вашу картку викрали, і скористалися грабунком, знявши всі кошти?

Карти, що основна, що кредитна при мені. Як тільки я побачила цей кошмар на балансі, то ноги відразу ж повели до сумочки у вітальні, а руки полізли за гаманцем, щоб переконатися, що крадіжки не відбулося. 

- Ні, не викрали, - витріщаюся на одну карту, на іншу, ніби очікуючи, що прийде повідомлення на телефон, порадивши мене шаленою новиною, що гроші зароблені працею та недоспаними ночами повернулися в рідну гавань й чемно там лежать, очікуючи моїх подальших розпоряджень. - А що потрібно для того, щоб хтось інший міг зняти кошти з моїх карт?

Смс немає, чуда, як і зазвичай, не трапилося, тож повертаємося на грішну землю, до жорстоких реалій нашого сьогодення.

- Пін-код від ваших карт. Або карти. Деколи ще може прийти повідомлення на ваш телефон, щоб підтвердити, що саме ви зняли кошти, а не якісь шахраї, які заволоділи вашими рахунками.

- Тобто я правильною розумію - не потрібно мати на руках фізичної карти, щоб зняти з них кошти? - Адже я відмітаю ту можливість, що вони знаходилися в чиїхось інших руках, крім моїх. Вдома сумочка з всім вмістом поряд зі мною, а в магазині кожен працівник має комірчину, де залишає особисті речі, і це варто постаратися, щоб цю комірчину зламати. А оскільки випадків злому не зафіксовано, то цього не трапилося. Отже, на крадіжку не скинеш.

- Так, все вірно. Якщо у вас є номер карти, з усіма даними, як от термін її придатності та код позаду, у вигляді трьох цифр, то фізична карта як така не потрібна. Даних буде цілком достатньо для зняття коштів.

- І повідомлення може приходити, а може і не приходити..., - це вже проговорюю сама до себе, бо починаю проводити паралелі. Які в якусь мить починають перетинатися одна з одною.

- Може і не приходити, якщо система не запросить це повідомлення, - працівник банку теж починає дещо підозрювати. Наприклад те, що їхня система повне дно, і не особливо варто старатися, щоб цю систему обвести навколо пальця. А оскільки він частина всього цього процесу, то починає збавляти зі своєю зарозумілістю, яка звучала на початку діалогу.

- Які шанси повернути кошти, враховуючи, що це не я їх зняла? - За спробу не б'ють, але...

- Ви можете написати заяву на ім'я директора нашого банку. Протягом чотирнадцяти робочих днів цю заяву розглянуть і дадуть відповідь, чи можливо щось вирішити та повернути ваші кошти на ваші рахунки. Якщо буде доведено, що саме не Ви скористалися картами.

- Добре, дякую.

Ніяких. Шанси якщо не рівні нулю, то рухаються близька до бублика. 

- В тебе справді все добре? Ти чого скидаєш, коли я набираю? Щось трапилося?

Ельза все ж добилася свого, вчергове подзвонивши, і вже було не красиво скидати дзвінок. Хоч дуже сильно хотілося. Наразі взагалі відсутнє бажання з кимось розмовляти, чи щось робити. Тільки плакати. Сильно, гірко, з усього серця. Заритися в подушку та вити як білуга.

- Вибач, малого вкладала спати.

- Матері знову не до справ сімейних? Знову шукає кохання всього свого життя? - З іронією питає подруга, повністю володіючи інформацією стосовно моєї родини, а мені ще гіркіше стає, ніж якби це прозвучало будь-якого іншого дня. Бо я здогадуюся, хто почистив мої банківські карти. За які купюри дехто поїхав на "заслужений відпочинок". Паралелі зійшлися, перетворившись у хрест.

- Типу того, - і цей хрест вкотре на мені. Я його маю нести. І кинути не можу, бо попросту не можу кинути Давидку. Я занадто люблю брата, щоб перекинути цей хрест на малого. - А скажи, ти раніше говорила про підробіток. Що можна взяти декілька виступів, за які можна відразу отримати гроші. Це ще реально?

- Ну так, а що? В тебе проблеми з роботою в магазині?

- Ні, все гаразд, - якби ще там були нюанси, то це взагалі була б велика, конкретна попа, м'яко кажучи, - просто хочу зробити малому подарунок, а на зарплату продавчині багато не дозволиш...

Я соромилася роботи, на якій працювала подруга. І не тому, що це ганебно, ні. Просто... Це не для мене. Це варто переступити через себе, щоб працювати там, де працює Ельза. І я ніколи не думала, що доведеться ламати себе, щоб туди піти, і не зламатися остаточно.