Розділ 8. Нові береги та паралельні світи

Минув місяць.

Для Евеліни цей місяць став повільним, майже болісним процесом повернення до життя. Перші два тижні вона вчилася заново спати більше чотирьох годин на добу, не здригатися від кожного дзвінка телефону і не перевіряти пошту о третій ночі. Вона змінила номер телефону, видалила акаунти в корпоративних мережах і повністю відрізала себе від усього, що було пов'язано з «Valewski Capital».

Вона знайшла нову роботу швидко. З її досвідом, знанням ринку та бездоганною репутацією це не було проблемою. Тепер вона працювала провідним фінансовим аналітиком у міжнародному консалтинговому агентстві «Nordic Investments».

Офіс тут був зовсім іншим. Ніяких панорамних сорокових поверхів, де панував страх і абсолютний деспотизм одного чоловіка. Тут було багато світла, зелені, спокійної командної роботи та поваги. Керівник відділу — спокійний, сивий швед на ім'я Ерік — у перший же день сказав їй: «Евеліно, у нас не прийнято працювати після шостої вечора. Якщо ти залишаєшся в офісі пізно — це означає, що я погано спланував твоє навантаження».

Уперше за багато років вона відчула, що її цінують за професіоналізм, а не вважають зручною функцією. Вона знову почала всміхатися — не вишколеною посмішкою для світських вечорів, а щиро, м'яко.

Але вечорами, коли вона поверталася до своєї квартири і сідала з чашкою чаю біля вікна, фантомний біль усе ще нагадував про себе. Вона не могла просто так викреслити три роки свого життя. Вона стежила за новинами бізнесу.

З преси вона дізналася про гучний скандал у «Valewski Capital»: Анатолія Валевського було усунено від усіх посад, а його частку в холдингу викуплено. Також пройшла чутка, що Марк Валевський розірвав усі зв'язки з Денисом Гордєєвим і виграв суперечку за проект «Північний», закріпивши контракт із німецькими постачальниками.

Він переміг. Як і завжди. Вона й не сумнівалася в його жорсткому генії.

Чого преса не писала, так це про те, що відбувалося всередині сорокового поверху.

А всередині сорокового поверху панував хаос, прихований за скляними фасадами.

За цей місяць Марк змінив трьох нових асистентів. Перша дівчина звільнилася через чотири дні, не витримавши його крижаного тону та вимог пам'ятати тисячі дрібниць без нагадувань. Другий — амбітний хлопець із MBA — припустився помилки в розкладі зустрічей із британцями, і Марк вигнав його того ж вечора. Третя асистентка плакала в туалеті щодня о третій годині.

Марк дратувався від усього. Кава, яку йому подавали, була то занадто солодкою, то занадто гарячою. Звіти аналітиків містили дрібні похибки, які раніше Евеліна виправляла ще до того, як папери потрапляли на його стіл. Нарадам бракувало тієї чіткості, яку вона забезпечувала.

Але найгіршим було інше.

Щоранку о 07:58, коли відчинялися двері ліфта, Марк мимоволі кидав погляд на стіл у приймальній. І щоразу натрапляв на чуже, налякане обличчя нової людини. Всередині нього щось боляче стискалося.

Він піймав себе на думці, що пам'ятає кожну її деталь: як вона закушувала нижню губу, коли звіряла складні цифри; як м'яко пахло її волосся, коли вона нахилялася над його столом; як тремтіли її пальці, коли він дивився на неї занадто довго. Він згадав її вираз обличчя, коли вона відсахнулася від його руки в той останній день.

«Ви шукали зрадника? Ви знайшли його у своїй родині. А людина, яка вас кохала... більше не є вашим робочим інструментом».

Ці слова випікалися у його свідомості щоночі. Вона кохала його. Три роки вона дивилася на нього не просто як на боса, а як на чоловіка. А він... він був настільки сліпим, настільки заточеним під власне его й бізнес-показники, що розтоптав це почуття, назвавши її інструментом і звинувативши в зраді.

Він спробував дізнатися, де вона тепер. Доручив своїй службі безпеки знайти її нове місце роботи. Та коли начальник безпеки приніс йому звіт із новою адресою Евеліни та назвою компанії «Nordic Investments», Марк довго дивився на ці аркуші.

Він міг приїхати туди. Міг запропонувати їй подвійний, потрійний оклад. Міг натиснути. Але вперше в житті він зрозумів: гроші й тиск тут не спрацюють. Вона пішла не через гроші. Вона пішла, бо він знищив її людську гідність.

Наприкінці жовтня у місті проходив щорічний Міжнародний економічний форум. Це була найголовніша подія осені, де збиралася вся бізнес-еліта, інвестори та представники іноземних фондів.

Марк Валевський прибув на форум у супроводі двох охоронців та юристів. Він був як завжди бездоганний: чорний костюм, холодна впевненість, залізний погляд. Проте ті, хто знав його давно, помітили, що він сильно зхуд, а риси його обличчя стали ще більш за загостреними й суворими.

Він пройшов до головного конференц-залу, де саме закінчувалася панельна дискусія щодо іноземних інвестицій.

Марк зупинився біля входу, байдуже оглядаючи натовп. І раптом його серце пропустило важкий, болючий удар.

За кілька метрів від нього, біля стенду «Nordic Investments», стояла Евеліна.

Вона була в діловому світло-бежевому костюмі, який надзвичайно личив її темному волоссю. Волосся було розпущене й м'якими хвилями спадало на плечі. Вона сміялася, спокійно й розкріпачено спілкуючись із європейськими делегатами, впевнено жестикулювала й щось пояснювала англійською мовою. На її обличчі не було й сліду тієї втоми, заляканості чи напруги, які він звик бачити в офісі.

Вона сяяла. Вона була красивою, самодостатньою й абсолютно щасливою жінкою.

Поруч із нею стояв високий, симпатичний чоловік років тридцяти п'яти — один із керівників департаменту «Nordic». Він щось тихо сказав їй на вухо, і Евеліна щиро, дзвінко засміялася, злегка торкнувшись його плеча.

Марк відчув, як усередині нього спалахнула якась дика, первісна лють, змішана з божевільними ревнощами. Його пальці стиснулися в кулаки так, що забіліли суглоби.

Не контролюючи власні кроки, ігноруючи зауваження своїх юристів, Марк рушив просто до неї через увесь зал.