Розділ 6. Пастка для дзеркала

П’ять днів минули наче в суцільному тумані, отруєному підозрами.

Атмосфера на сороковому поверсі стала нестерпною. Марк перетворився на розлюченого звіра, загнаного в кут. Він скликав наради кожні дві години, вимагав звіти серед ночі й морально знищував топменеджерів за найменшу дрібницю. Але найгірше було інше — його погляд. Щоразу, коли він виходив із кабінету і дихав їй у потилицю, Евеліна відчувала цей крижаний, випалюючий погляд, повний важкої, мовчазної люті.

Вона не розуміла, що сталося. Вона бачила, що компанію штормить: юристи ночували в офісі, а папки з написом «Aegis Trust» та згадками рахунку 404-B мелькали на столах частіше, ніж зазвичай. Вона знала цей рахунок. Пів року тому Марк попросив її особисто провести через нього закупівлю унікального німецького обладнання в обхід санкційних обмежень для проєкту «Північний». Вона зробила це бездоганно, зашифрувавши кожен слід.

Але вона й гадки не мала, що Марк підозрює у зраді саме її.

— Евеліно, до мене, — залунав із селектора його сухий, роздратований голос.

Вона піднялася, взяла планшет і зайшла до кабінету. Марк сидів біля вікна, спиною до входу. У його руці був келих з віскі, хоча надворі була лише друга година дня. На склі відбивалося його згасіле, осунуте обличчя з темнимиколами під очима. Вона вперше бачила його таким виснаженим.

— Ви кликали, Марку Олександровичу?

Він повільно повернувся. Його сірі очі здавалися майже чорними від гніву.

— Зачини двері на ключ, — сказав він тихо.

Евеліна здивовано кліпнула, але повернула ключ у шпарині.

Марк підвівся з крісла, підійшов до свого столу й кинув перед нею роздруковану скріншот-копію повідомлення від Гордєєва. Поруч висіла копія банківської виписки по рахунку 404-B, завірена печаткою фінансової інспекції.

— Поясни мені це, — промовив він. Голос звучав загрозливо низько.

Евеліна нахилилася, пробігла очима по рядках, і її серце пропустило удар.

— Звідки у Гордєєва ці дані? Це ж приватна документація холдингу...

— Я запитую це у тебе! — Марк зненацька ударив кулаком по дубовому столу. Звук був подібний до пострілу. Евеліна мимоволі здригнулася і зробила крок назад. — Цей документ готувала ти! Доступ до цієї папки був лише у мене, у тебе і в мій сейф! І саме ти через день після цього подаєш заяву про звільнення! Скільки він тобі заплатив, Евеліно? Скільки коштувала твоя «відданість»?

Слова вдарили її під дих, вибиваючи залишки повітря. Вона дивилася на нього і не вірила власним вухам. Зрада? Він справді міг подумати, що вона — дівчина, яка три роки дихала ним, яка віддавала йому кожну секунду свого життя — здатна продати його найлютішому ворогу за гроші?

— Ви... ви справді думаєте, що це зробила я? — її голос затремтів, але це був не страх. Це була нестерпна, випалююча образа.

— Факти вказують на тебе! — Марк підійшов до неї впритул, пресуючи своєю аурою. — Ти образилася на мої слова у готелі. Ти вирішила помститися? Злити рахунок 404-B Гордєєву, щоб підставити мене під кримінальну справу, а самій тишком утекти з грошима?

Евеліна підняла голову. Її очі зустрілися з його сталевим поглядом. Усередині неї щось остаточно вибухнуло, перетворюючись на чистий, крижаний гнів. Більше не було покори. Більше не було страху.

— Ви сліпий, Марку Олександровичу, — промовила вона чітко, ви карбовуючи кожне слово. — Ви настільки звикли бачити в людях лише бруд, продажність і цифри, що не бачите далі власного носа.

— Не смій зі мною так розмовляти!

— Ні, я буду так розмовляти! — вперше за три роки вона підвищила голос, змусивши його на мить заніміти від несподіванки. — Я не брала жодної копійки від Гордєєва! Я три роки захищала ваші спини, поки ви грали в богів бізнесу! І якщо ви хоч трохи вмієте думати, ви б згадали, хто КРІМ МЕНЕ мав доступ до вашого цифрового підпису під час транзакції 404-B!

Марк примружився, його дихання стало важким.

— Про що ти?

— Згадайте квітень! — викрикнула вона, відчуваючи, як сльози гніву підступають до очей, але не даючи їм упасти. — Коли ви були у відпустці в Ніцці, хто підписував дублікат реєстру для аудиту? Ваш дядько! Анатолій Валевський! Він особисто вимагав у мене архівну флешку з шифром, посилаючись на ваше письмове розпорядження! Я перевірила лист — він був надісланий з вашої особистої пошти!

Марк застиг. Його обличчя зблідло.

Анатолій. Його рідний дядько, співзасновник холдингу, який останні пів року вимагав збільшення своєї частки в проєкті «Північний» і неодноразово таємно зустрічався з людьми Гордєєва. Марк вважав це звичайними діловими ланчами.

— Це... це не доказ, — спробував заперечити Марк, але в його голосі вперше зазвучала невпевненість.

— Доказ чекає у мене на столі! — Евеліна розвернулася, підбігла до дверей, відімкнула їх, схопила зі свого столу той самий другий документ із білого конверта — реєстр із приміткою 404-B — і кинула йому на груди. — Подивіться на цифровий штамп у правому кутку! Там стоїть IP-адреса комп'ютера Анатолія і код його особистого ключа! Він завантажив цей файл три місяці тому! Я зберегла системний лог, бо звикла перевіряти кожен документ за вами!

Марк схопив аркуш. Його очі швидко пробігли по цифрах і системному коду. Штамп підтверджував усе: витік відбувся з кабінету його дядька.

Папір у його руках здригнувся.

Він повільно підвів очі на Евеліну. Дівчина стояла перед ним — важко дихаючи, з палаючими від гніву очима, розправленими плечима. Вона більше не була тією тихою асистенткою, яка з острахом чекала його зауважень про холодну каву. Вона була жінкою, яку він щойно жорстоко, безпідставно звинуватив у зраді — і яка виявилася єдиною людина, що врятувала його від катастрофи.

— Евеліно... — промовив він. Його голос вперше за всі роки прозвучав глухо, тріснуто і безпорадно. — Я...

— Не треба, — перебила вона, і цей тон був холоднішим за всі зимові завірюхи. — Не вибачайтеся. Ви ж не вмієте цього робити. Це не передбачено вашим посадовим регламентом.