5.1 Цікавий раночок

Виявилося, що більше вільних будиночків немає. Ні, не так!

Зіпсований мною будиночок – єдиний, придатний до житла. Був.

Інші на різних стадіях ремонту та ще не введені в експлуатацію.

Запобіжний злив води у ванній чимось забили минулі гості, і він не працював як треба. Тому вода полилася через край.

Електрика дала збій від надмірного навантаження. Згоріли якісь реле. Андрій охоче сипав термінами та особливостями встановлених систем… Та мене розмова мало цікавила.

Більше турбувало, де я проведу ніч.

Їхати посеред ночі в місто не було сил. Мені це лісовий бос і не пропонував – йому ще коня ловити і з потопом розбиратися.

Тож він швидко підігнав свій позашляховик і сказав, що уступить мені свою спальню.

Мене знову пробило на смішки.

Знав би Гліб, як швидко я влаштуюся в ліжку іншого чоловіка…

Але думати про нього не хотілося. Хотілося просто відпочити.

Я закуталася в плед на широкому сидінні з підігрівом. Мої речі стрибали та ковзали на поворотах у розлогому багажнику. А Андрій усе пояснював і пояснював деталі функціонування сонячних панелей і акумуляторів. Тепер знатиму, як його розговорити!

Я намагалася ввічливо підтакувати, але його глибокий голос в якийсь момент став сильно нагадувати мені брутальну колискову.

За вікном проносилися дерева й перші сніжинки цієї зими. Пухкі, лапаті. Я схилила голову на м’яке підголів’я, трохи послідкувала за мерехтінням… і, мабуть, заснула.

Снилися мені теплі міцні обійми. Скрип деревини. М’які покривала. А потім щось пухке і волохате. Жорсткі волосинки лоскотали мені обличчя. Я відмахувалася від них і теплого дихання.

– М-р-р-м… Мр-р-р-м, – просто у вухо!

Розліпила очі та зустрілася з великими й зеленими. Товста руденька кішка стояла лапами на подушці та знову спробувала влягтися просто мені на голову.

– О, я зайняла твоє місце?

Піднялася та оглянула кімнату. Ліжко, стіл у кутку. Шафа. Пара поличок. Виглядало все скромно, але охайно й добротно.

На підлозі хутровий килимок із когось натурального.

На вікні простенькі тонкі фіранки. Крізь які вже пробивалося ще низьке ранкове сонце.

Це я всю ніч проспала? Хоча не дивно після таких пригод.

Навіть не пам’ятаю, як опинилася в цьому ліжку. Піднялася на лікті та оглянула себе. На вчорашній плед, у який я замоталася, як гусінь у листок, хтось накинув згори теплу ковдру і не забув зняти взуття. Хтось доволі турботливий. Це приємно здивувало.

Як і те, що чоловік стримав слово, – я прокинулася в ліжку сама.

Цікаво, а де він провів цю ніч? Прислухалася, та крім тиші й мурчання кішки нічого не почула.

Все-таки незвична тиша тут.

Руденька тим часом зістрибнула на підлогу, підійшла до дверей, потім знову залізла до мене, і знову подивилася на двері.

– Ти мене кудись кличеш? – спитала, наче вона могла відповісти.

Але тваринка так примружилася, наче зрозуміла, і знову тривожно заходила кругами. Муркіт і нявкіт не вщухав. А потім вона сіла на широку дупку, відкрила пащу й так швидко і уривчасто задихала… Собачкою!

Як моя подруга, що викладала сторіси зі своїх пологів.

Таке важко забути!

Кішка вибігла за двері і знову повернулася. У великих зеленкуватих очах було стільки чекання та нетерпіння.

– Ти? Ти що, зараз народиш?

– Ня! Мр-ня!

Її пухнатий животик був, тепер я роздивилася, не просто повненький. Він випинався перекачаною кулею і грандіозно коливався, коли кішка бігла.

– Оце так чудовий раночок, – я вилізла з-під ковдри, звично пошукала поглядом телефон.

Та мій гаджет не пережив вчорашній день – згадала й зітхнула.

Добре. Ті сторіси від Альонки все ще не стерлися в моїй пам’яті. Що там було? Моральна підтримка, спокій-безпека, погладжування-розтирання попереку. Стрибання на фітболі…

Ні. Вирішила, що перших пунктів буде достатньо, а далі природа все зробить сама.

– Де ти хочеш це зробити? – спитала в кмітливої тваринки. І вона повела.

Ми проминули простору вітальню з каміном, трохи захаращену брудним посудом кухню, вийшли до комірчини із закрутками та овочами. А далі кішка почала доволі спритно, як для свого вагітного стану, застрибувати на щаблі драбини, що майже під прямим кутом вела нагору. Я обережно слідувала за руденькою. Заглянула у відкритий отвір – темінь!

Повернулася на кухню, де бачила в склянці на столі свічку.

Повідкривала шухляди в пошуках сірників.

Весь цей час кішка терлася об мої ноги та незадоволено обурювалася затримці.

Нарешті, усе знайшлося. Я прихопила пару чистих кухонних рушників, що трапилися на очі. І ножиці. Не знаю, навіщо. Але в усіх фільмах про них згадують, коли йдеться про неочікувані пологи в домашніх умовах.

Запаливши свічку, я залізла за кішкою на горище.