Розділ 29

Ранок першого вересня

Прокидатися о сьомій ранку після трьох місяців свободи — це справжнє випробування. Я відкрила очі й кілька хвилин просто лежала, слухаючи тишу квартири. Жодних голосів, жодного запаху свіжої кави з кухні. Тільки я і новий день.

"Останній рік у школі..." — подумала я, відкинувши ковдру.

Зібратися самій уже було звичкою: душ, швидкий сніданок із тостів і кави, акуратна форма. Все звично, без зайвих слів.

Перед виходом я ще раз глянула у дзеркало. Відбиток трохи схвильованої, але впертої мене дивився назад.

На шкільному подвір’ї вже вирувало життя: знайомі обличчя, сміх, обійми. Я вдихнула на повні груди — тут завжди було тепло і шумно, зовсім не так, як вдома.

Біля входу я одразу помітила Вікі та Джулію — вони махали руками.

— Аня! Йди до нас! — крикнула Вікі, усміхаючись.

Я поспішила до них.

— Нарешті ми разом, — засміялася Джулія, обіймаючи мене. — Готова вижити цей рік?

— Не впевнена, але буду намагатися, — відповіла я, теж сміючись.

До нас приєдналися Кіра й Кай. Кіра виглядала бездоганно — легка хвиля на волоссі, новий рюкзак, сяюча посмішка.

— Ви тільки погляньте, яка міс Америка, — підколов Кай, підморгуючи Кірі.

— А ти все такий самий наглий, — відпарирувала вона.

Ми розсміялися.

Раптом поруч з'явився Адам з Аделіною.

— Ви чули? Кажуть, сьогодні буде якась важлива розмова, — тихо сказав Адам.

— Про що? — одразу поцікавилася я.

— Про наше майбутнє, кар'єру і все таке, — пояснила Аделіна. — Напевно, вчителька щось підготувала.

— О, чудово. Поговоримо, ким стати, коли виростемо, — пробурмотів Кай і закотив очі.

Я засміялася. Якщо чесно, я й гадки не мала, ким хочу бути. Це питання завжди лякало мене своєю невизначеністю.

У класі

Класна кімната зустріла нас знайомим запахом крейди і дерев'яних парт. Наш класний керівник, пані Ванда, вже чекала нас, стоячи біля дошки з великою усмішкою.

— Доброго ранку, одинадцятикласники! — урочисто сказала вона. — Ласкаво просимо у ваш останній шкільний рік.

Ми почали розсіда́тися по місцях. Я зайняла своє звичне місце біля вікна. Поруч зі мною зненацька сів Аррон. Він усміхнувся так, ніби це було найприродніше рішення у світі.

— Привіт, сусідко, — нахилився він до мене і прошепотів. — Готова до дев'яти місяців шкільного виживання?

Я ледь стримала сміх. Його тон був таким серйозним, що це виглядало ще смішніше.

Позаду нас розташувався Адам, закинувши ноги на сусідній стілець, ніби вже готувався до канікул.

Аррон нахилився до мене ще раз:

— Якщо міс Ванда зараз скаже щось про "доросле життя", — тихо буркнув він, — я негайно почну збирати валізи й тікати в цирк.

Я засміялася, прикриваючи рот рукою.

Міс Ванда, ніби вгадуючи його думки, продовжила:

— Цей рік буде особливим. Ми готуватимемось до випуску і знайомитимемося з різними професіями, щоб кожен із вас міг визначитися, ким хоче стати. Протягом дев'яти місяців у нас буде серія зустрічей із фахівцями.

Міс Ванда поплескала в долоні, привертаючи нашу увагу:

У класі настала цікава тиша.

— У вересні ми зосередимося на медицині, — продовжила вона. — Вивчимо, хто такі лікарі, як працює медицина зсередини.

— Сподіваюся, це буде без уколів, — прошепотів Аррон і я ледь стримала сміх.

— У жовтні — менеджмент і бізнес. Ми поговоримо про організацію роботи, командну діяльність і навіть трошки про гроші, — усміхнулася міс Ванда.

— Бізнес... я вже бачу себе босом. Голосно мовив Кай. 

— У листопаді будемо працювати з творчими професіями: музика, кіно, мистецтво.

Нарешті щось цікаве! Подумки подумала я. 

— У грудні ми поринемо у світ моди, дизайн і модельєрства, — повідомила міс Ванда. — Будете створювати власні ескізи одягу.

Джулія аж засяяла: вона давно мріяла про кар'єру модельєра. Тим паче вона вже шила мені сукню. 

— У січні — психологія. Поговоримо про роботу психологів, емоційний інтелект і підтримку людей.

— Може тоді хтось пояснить, чому я завжди хочу спати? — серйозно запитав Ітан, викликавши нову хвилю сміху.

— У лютому — інженерія, — не зупинялася міс Ванда. — Побачите, як створюються мости, будівлі та навіть роботи.

— У березні ми поговоримо про вчительську справу. Зрозумієте, чи легко це — стояти по цей бік класу.

Я зустрілася поглядом з Арроном, який скорчив кумедну гримасу в стилі "Ні за що!".

— А на квітень ми залишили письменництво, — сказала міс Ванда. — Ви спробуєте створити власні історії.

— Це буде епічно! — прошепотіла Кіра. 

— І наостанок, у травні, — підсумувала міс Ванда, — Архітектор ті, хто створюють не просто будівлі, а й цілі міста, навколишнє середовище, яке оточує нас щодня.

Вона подивилася на нас із теплою посмішкою:

— Сподіваюся, цей рік допоможе вам краще зрозуміти себе і своє майбутнє. А зараз... У мене для вас є маленьке завдання!

— І ось ваше перше завдання: подумайте, яка професія вам цікава. Я хочу, щоб кожен із вас написав коротке есе про те, ким би ви хотіли стати, і чому. Розкажіть, чому вибрали саме цю професію, що вам в ній подобається і як уявляєте свій робочий день. Це допоможе вам трохи глибше задуматися про майбутнє і зрозуміти, на що ви готові витратити свої сили.

Вона зробила паузу, а потім додала:

— І не бійтеся експериментувати! Пам'ятайте, що ви не повинні вибирати професію на все життя, але це хороший шанс дослідити різні можливості. Також подумайте, яку саме професійну діяльність ви хочете досліджувати в рамках проекту.

Всі почали переглядатися, а я відчула, як в мені знову починає виникати невизначеність. Я ж досі не знала, ким хочу стати...

— А можна вибрати кілька професій? — раптом запитала Скарлетт, піднявши руку.

— Можна, але спочатку зосередьтеся на одній, — відповіла міс Ванда. — Вибір буде важливий для розуміння вашого напрямку. Це може бути цікаво для тих, хто ще не вирішив. Ну а потім, якщо хочете, досліджуйте інші варіанти.