Розділ 24

Ранок розпочався чудово, після розмови з бабусею стало значно легше на душі. Я приготувала собі сніданок, хоч і їсти зовсім не хотілося, сходила в душ, зробила всю ранкову рутину. І тут почула, як телефон на столі дзвонить. Взявши його, побачила ім’я Вікі.

– Алло, я слухаю, – відповіла я, ще не зовсім розплющивши очі.

– Ні, моя люба, це я тебе слухаю! Ти де? Нам ще тренуватися треба, – у голосі Вікі відчувалась легка тривога.

– Я скоро буду, візьму таксі й одразу до вас.

– Давай, не запізнюйся, ми на тебе чекаємо.

Поклавши слухавку, я швидко зробила пучок на голові, вдягнула першу сукню, що потрапила під руку, і викликала таксі. Вийшовши з квартири, оскільки жила на другому поверсі, часто зустрічала сусідів, що жили в тому ж під'їзді. Сьогодні мене насторожили троє чоловіків, які щойно зайшли і про щось голосно говорили. Їхня присутність викликала в мені неприємне відчуття тривоги.

– Доброго дня, юна дівчино, – звернувся до мене один із них. Я глянула на нього – широкі плечі, карі очі та суворі брови, що надавали йому серйозного вигляду.

– Доброго, – кинула я похапцем, намагаючись уникнути зустрічі поглядів, і швидко почала спускатися сходами вниз.

Моє таксі вже чекало на мене, тому я сіла одразу, вдягнувши навушники.

– До першої школи, будь ласка, – сказала я водієві, намагаючись відірватися від думок про тих чоловіків.

Машина рушила з місця, і ми поїхали. За вікном пробігали звичні краєвиди міста, але я була заглиблена в свої думки.

Пізніше, увійшовши до зали танців, яку не відвідувала так давно, мене накрила хвиля спогадів. Хоч я й ходила на щоденні тренування в березні та квітні, все одно подумки була в 2023 році, де танці стали для мене більшим, ніж просто хобі.

До зали увійшла Джулія, її кроки відлунювали по дерев’яній підлозі.

– Привіт, – промовила вона, усміхаючись.

– Привіт, – відповіла я, обертаючись до неї.

– Ходімо, нам треба приміряти форму, подивимося, чи все нормально сидить. Після цього нам зроблять макіяж і зачіски.

– Це звичайні змагання, чому вони так запарилися з усім цим? – мовила я з ноткою байдужості.

– Аня, ти маєш бути найкрасивішою, адже стоїш посередині, – серйозно зазначила Джулія, поглядом даючи зрозуміти, що їй не варто сперечатися.

– З п'яти дівчат мені "пощастило" найменше, – з посмішкою промовила я, намагаючись трохи розрядити ситуацію.

До змагань залишалося дві години, і я бачила, як тренери інших команд приїжджали з учасниками. Спостерігаючи у вікно, я помітила великі автобуси з хлопцями, що заповнили подвір’я школи, у якій я навчалась. Раптом одна постать привернула мою увагу.

– Тім... Невже це дійсно ти? – прошепотіла я сама до себе, намагаючись пригадати риси обличчя.

Але не встигла я впевнитися, що це він, як почула голос Джулії.

– Аня, ходімо! – покликала вона, і я змушена була відірвати погляд від вікна.

Це буде ще один день, повний подій, а можливо, і несподіванок.

– Ось твоя форма, ось візажист і перукар, – мовила Джулія, звертаючись до мене, а потім до дівчат, які були трохи старші за нас. – Зробіть із неї зірку в прямому сенсі цього слова.

Я сіла в крісло, як мене попросили, і зняла окуляри. Цілу годину я майже нічого не бачила, але відчувала, як над моїм образом чаклували професіонали. І коли все було завершено, я не змогла вимовити ні слова від побаченого.

Я стою перед дзеркалом і не можу відірватися від свого відображення. Моя шкіра сяє, немов підсвічена зсередини, хайлайтер створює ілюзію природного сяйва. Брови ідеальні — чіткі, але зберігають природний вигляд. Я завжди любила, коли очі виглядають грайливо і водночас трохи хижо завдяки чорним стрілкам і густим віям. Мої губи тепер мають більш чуттєвий вигляд з цим матовим відтінком, який прекрасно підкреслює колір моєї шкіри.

Волосся укладене у великі об'ємні хвилі, що спадають на плечі легко і невимушено, але водночас виразно. Кожна пасма підкреслює образ звабливої впевненості, яку я прагну передати. Цей образ точно не залишить нікого байдужим.

Що стосується наряду — коротка чорна спідниця і топ чудово підкреслюють мою фігуру, додаючи одночасно спортивності й сексуальної енергії. Я відчуваю себе сильною, жіночною і непереможною в цьому вбранні.

Дівчата поруч теж мали схожий макіяж і зачіски. Нас було п'ятеро, і всі виглядали як єдина команда, але кожна з нас була унікальною. Ми вирішили не проводити останню генеральну репетицію, натомість пішли до зали танців чекати, коли нас покличуть. До зали також зійшлися інші дівчата — черлідерки з різних команд, вони теж виглядали неймовірно.

Вони зайняли місця, дехто з них сидів у телефонах, але мені захотілося води. Пляшка була порожньою, тому я вирішила піти наповнити її.

– Вікі, я піду води наберу, – сказала я, встаючи з місця і покинувши дівчат.

Вийшовши на подвір'я, я побачила, як хлопці з команд стояли на подвір'ї школи, обговорюючи щось між собою. Я пройшла повз них, прямуючи до іншого корпусу, де був кулер з водою. Наповнивши пляшку, я зробила кілька ковтків і рушила назад. Але вже біля дверей мене зустріло моє минуле...

– То мені не здалось… – мовила я, дивлячись на Тіма.

– А мені не помарилось, – відповів він.

Тім був моїм колишнім другом, раніше він займав позицію найкращого друга, але це було до того, як я почала спілкуватися з Арроном, вперше. Тім постійно був невдоволений тим, що я спілкуюсь з іншим другом. Можливо, він думав, що таким чином втратить мене, або просто не хотів, щоб мене ображали. Як би там не було, ці думки вже втратили сенс. Ми дивились одне на одного, знаючи, що того дня наговорили багато одне одному.

– То як ти? – Тім зробив крок до мене, але я відійшла. Сама не зрозуміла, чому моя реакція була саме такою.

– Я… Я нормально. А ти як?

– Приїхав на гру, як бачиш, – він повернув голову в бік команди, але я не знала, про яку точну команду йдеться.

– Зрозуміло, – мовила я, вже збираючись побажати йому успіхів, як він додав: