Розділ 19 Ти тікав — тепер я

Я більше не буду плакати, казала я собі, але життя було надто несправедливе до мене. Люди, яких я любила, нехтували мною. У мене залишався ще один урок. Я йшла по коридору, не підіймаючи голови. Мені не хотілося ні з ким говорити, не те щоб на когось глянути. Але, повернувши ліворуч, якийсь мудило штовхнув мене. Точніше, це я врізалася в нього. Я підняла голову і побачила:

– Міша? Як ти тут? – запитала я здивовано.

– Аня, привіт. Що ти тут робиш? – він відповів.

– Ну, взагалі-то, я тут навчаюсь. А ти що тут забув? – додала я з посмішкою, яка насправді була фальшивкою.

– Я тут буду проходити практику. Ну, я навчаюсь на вчителя.

– І з якого предмета ти вчитель? – почала я запитувати, але пролунав дзвінок, і мені слід було йти.

– Якось іншим разом доля скаже, – він мовив загадково.

– Ага, – промимрила я.

Я зайшла до класу. Сидіти з Вікі мені не хотілося, адже вона приховала свої стосунки з Хантером. Та й він, після того як я зайняла місце за самотньою партою, сів до неї. Я сиділа одна, а в класі скінчилися вільні місця. Серед усіх людей, що мене оточували, я була наче не з ними. Діна, Кіра, Кай, Ітан, Адам, Хантер, Вікі – всі час від часу дивилися в мій бік, а інші просто говорили про те, що сталося на уроці.

До класу зайшла вчителька та заступник директора школи, Наталі.

– Усім добрий день, діти. Познайомтеся, це Михайло Максимович. Він майбутній учитель і проходитиме у нас практику. Тому інколи допомагайте йому, – звернулася вона.

То був Міша. Його очі зустріли мої, і він посміхнувся, але це тривало лише п'ять секунд.

– Наталі, думаю, я впораюся, ви можете йти. Дякую, – сказав Міша.

– Добре, якщо що, телефонуйте, – відповіла вона і покинула кабінет.

Міша, вже як Михайло Максимович,продовжив:

– Що ж, дехто мене вже знає, а дехто ні...

Але стукіт у двері перервав його слова. До класу зайшов Аррон, вибачаючись, і сів на своє місце. Міша дозволив, але яке було його здивування, коли він побачив, що лиш одне місце було вільне – і воно було поруч зі мною. Аррон підійшов, але я не могла бачити його обличчя. Усі в класі спостерігали за ним.

– Панове, в чому річ? – звернувся Міша до Аррона, який стояв над моєю партою.

– Як вас звати? – запитав він.

– Аррон, – відповів той.

– Аррон, в чому проблема? Забули, як сідати на своє місце та слухати вчителя? – голос Міші звучав впевнено.

– Ви ще не вчитель, а просто отримуєте досвід, – сказав Аррон, повернувшись до Міші. – Але я вас не буду затримувати, продовжуйте.

І він сів поруч зі мною. Міша глянув на мене і продовжив урок.

Після закінчення уроку Кай заліз на парту й гукнув:

– Агов, любі однокласники! Запрошую всіх вас на святкування дня, коли я став прекрасним і неповторним! Сьогодні о 19:00 у мене вдома. Адресу отримаєте в групі. Крім нас, ще будуть три класи, їм я теж скажу. А зараз, дівчатка, повідривали свої гарненькі дупи й пішли одягатися!

Спершу у мене не було бажання йти, але тоді я подумала: чому б і ні? Чому я не можу просто повеселитися? І хоча я була зла на Вікі, не хотілося йти на вечірку тільки з Алісією. Всі почали поступово виходити з класу. Я підійшла до Вікі.

– Ти йдеш на вечірку з Хантером?

– Я хотіла, але складу вам компанію з Алісією, – відповіла вона.

– Чому ти приховала ваші стосунки? – запитала я, дивлячись, як Вікі складає речі у свою сумку.

– Вибач. Просто Хантер з команди Браяна, і я не хотіла тобі казати, але він не такий, як його друг. Хантер інший, – пояснила вона.

Я мовчки слухала Вікі і, можливо, вона мала рацію. Можливо, не всі хлопці козли.

– Добре. Я хочу, щоб ти була щаслива, – промовила я. – Але якщо він тебе образить, я сама з ним розберуся, і не важливо, що я дівчина і що я слабша.

– Домовились, – відповіла вона.

Я обійняла Вікі. Я хотіла, щоб ще одна людина була щасливою, і це Алісія.

Після розмови з Вікі я пішла додому. Я не планувала одягатися занадто відверто чи сексуально – не хотіла, щоб інші хлопці їли мене поглядом. Але, з іншого боку, я хотіла, щоб Аррон бачив, яка я красива. У своєму гардеробі я відкопала плаття.

Я стою перед дзеркалом, дивлячись на своє відображення. Образ сміливий, навіть трохи викликаючий. Чорна сукня облягає моє тіло, підкреслюючи кожен вигин. Виріз на грудях додає зухвалості, нагадуючи мені, що я не боюся бути відвертою. Високі чорні чоботи до колін підкреслюють мою силу й рішучість. Волосся, довге й пряме, розсипається по плечах, мов шовк. Я виглядаю саме так, як і відчуваю – впевненою та непохитною, готовою до будь-яких викликів.

– Тепер я точно впевнена в собі, – промовила я тихо, майже переконуючи саму себе. Взяла телефон і набрала номер. – Алло, це таксі?

Я приїхала до готелю, де проживали Алісія та Паркер. Стискаючи сумку в руках, я відчула невеличку напругу, коли підходила до ресепшну. Знявши погляд на табличку, швидко піднялася на потрібний поверх. Двері переді мною виглядали звичайно, але в той момент кожна секунда очікування ставала нестерпною. Я постукала, і через кілька секунд двері відчинилися – переді мною стояв він, Паркер.

– Про що ти хотіла поговорити? – його голос прозвучав сухо, навіть байдуже.

Я, не чекаючи запрошення, увійшла до його кімнати. Відчула на собі його погляд, який швидко пробігся по моєму тілу. Від цього стало трохи ніяково, але я змусила себе триматися впевнено. Ця розмова мала відбутися, і я була готова її провести.

– Хто для тебе Алісія? – спитала я, поглянувши йому прямо в очі.

– Знайома подруга в минулому, – він відповів, навіть не замислюючись.

Я на мить затримала дихання, намагаючись зібрати думки, потім випалила:

– Я не знаю, що вона знайшла в тобі. Ти зараз без жодних церемоній витріщаєшся на мене, і це огидно. Але запам’ятай кілька правил, Паркер.

– І які ж це правила? – його голос звучав з викликом, але я відчула легку нотку неспокою.

– По-перше, якщо ти дійсно кохаєш мою подругу, то сьогодні ж запропонуєш їй почати стосунки. По-друге, якщо не кохаєш – скажи прямо. Не треба пудрити дівчині мізки. Якщо вона хоч трохи страждатиме, і це стосується першого, я зроблю все, щоб ти страждав ще більше. І повір, у мене це вийде. І, нарешті, останнє: я зараз вийду за ці двері, і Алісія ніколи не дізнається про цю розмову. Я ненавиджу таких хлопців, як ти. Ти дав їй надію, тож дій або скажи правду.