Розділ 15 Початок залежності

                       Кінець. Осінь 2023

На ранок я прокинулась о восьмій тридцять, оскільки були осінні канікули, і валялась у ліжку. Промені холодного осіннього сонця ледве проникали крізь штори, змушуючи мене ще більше загорнутись у теплу ковдру. Повітря в кімнаті було прохолодне, і здавалося, що час сповільнився, як тільки я доторкнулась до телефону. Мешенально зайшла в Телеграм і побачила його акаунт. Злегка прискорений пульс видавав, що я підсвідомо чекала на це. Взяла навушники, включила музику. З кожною секундою екран телефону немов притягував погляд. Я розуміла, що не хочу, щоб це спілкування закінчилось. Танці більше не поєднували нас, але я не могла перестати думати про нього. Я хотіла, щоб він писав мені, щоб знаходити спільні інтереси, щоб цей зв'язок не переривався. Зібравши всю волю, я наважилась написати.

-- Привіт! Що там після вчорашнього, головка не болить? 9:13 

-- Прівки, я пив мінеральну водичку, це треба у бідолаги Вадима запитувати. Він там ледь ходив. 9:15 

Я посміхнулась, уявляючи цю картину. Його швидка відповідь змушувала відчувати ніби він теж не хоче обірвати цю нитку.

-- Так, я чула, як дівчата його до таксі вели, а ще потім у вікна заглядували. Хахаха.

-- Да, чувачок перебрав вчора.

-- Що робиш?

-- Сніданок готую.

-- Ого, то ти шеф-повар сам собі, я вражена.

-- Ну коли ти живеш сам, то доводиться готувати, не одними смаженими яйцями та картоплею харчуватися.

Мої пальці злегка тремтіли, коли я відповідала, відчуваючи, як ми переходимо на новий рівень близькості.

-- Я не знала, що ти сам живеш.

-- Так, самостійний хлопчик, -- додавши два смайлики в кінці.

-- Ну, я готую тільки тоді, коли зла і хочу зняти стрес.

-- Непогано.

Ми ще поговорили на кілька тем, і о 12-й дня розійшлися по своїх справах. Здавалося, ніби між нами була невидима нитка, яка тільки міцніла. Щодня ми спілкувались: інколи він писав першим, інколи я. Щоразу, коли бачила повідомлення від нього, серце легенько стискалося. Кожного вечора о 18:00 я писала йому, а він відповідав приблизно о 20:00. І кожен цей короткий обмін словами був теплом у холодній осені, приносячи усмішку.

Пам'ятаю, як чай та кіт стали для нас мемом. Ми обговорювали це із легкою усмішкою, і це було як наш власний маленький світ, що створювався із простих слів і моментів.

У школі був нульовий урок, що починався о 7:40 – фізкультура для тих, хто пропускав сьомі уроки. І я належала до тих, хто любив уникати останнього уроку. Але 24 листопада, у п'ятницю, я прийшла на нульовий урок. Повітря у спортзалі було прохолодним, як осінній вітер, що поволі затихав за вікном. Ми з однокласницею, Кірою, кидали м'яч через сітку, коли до зали зайшли Аррон і Кай. Мої очі миттєво знайшли його, і хоч я намагалася зберегти спокій, всередині мене щось переверталося.

Кіра була зацікавлена Каем, і так сталося, що ми з Арроном стали проти них у грі. За день до цього ми з Арроном переписувалися, і я попросила його під час гри не дивитися на мене. Він погодився, але таємна інтрига лише додавала напруги.

Після гри ми розійшлися по класах. Аррон та Кай пішли першими, а ми з Кірою залишились у спортзалі. Її слова прорвали тишу:

-- Ти би бачила, як він усміхався, коли ти подавала м'яч, -- з лукавою посмішкою мовила Кіра.

-- Справді? Він дивився?

-- Ще й як! Вогник в його очах був помітний за кілометр, -- додала вона зі смішком.

Я відчула, як щось тепле прокотилося всередині, але швидко відмахнулася:

-- Ой, ладно тобі.

Так пройшов тиждень листопада.

Настало перше грудня. Переписувались ми в Телеграмі про музику. Я сиділа біля вікна, дивлячись, як перші сніжинки повільно падали на землю, відчуваючи, як тепло від його слів розтікалося по мені.

-- Я найдавніший фанат одного співака, який може тобі сподобатись, -- писав він.

-- Оу, класно! Кинь, як він називається.

-- Юра Каплан, гурт "Валентин Стрикало".

-- Окей, послухаю :)

Зайшовши у Google, я знайшла кілька пісень гурту, таких як "Так гріє", "Фанк", "92", "Все вирішено", "Знаєш, Таня", "Ти не така", "Дешеві драми". Я знайшла кілька фаворитів, і з кожною новою піснею я відчувала, як цей хлопець проникає глибше в мої думки.

Пісня "Горить твоє фото" згодом стала своєрідною метафорою для того, що відбувалося в моїй душі.

Спілкуючись з людиною на постійній основі, ми навіть не помічаємо, як стаємо залежними від її слів, від її присутності. Я писала про нього твори на уроках української мови, шукала вірші, що передавали мій настрій. Він ставав частиною кожного мого дня, мов би тінь, яка завжди була поруч, навіть якщо фізично його не було поряд.