Розділ 8 Фальшива угода

( Від слів Аррона )

Вона говорила зі своєю подругою, і її обличчя змінювалося з кожною емоцією, як швидкоплинні хмари на небі. Її сміх був дзвінким, а посмішка випромінювала тепло, яскравий блиск на губах привертав увагу, роблячи її ще привабливішою. Вона носила сині джинси і червоно-чорну картату сорочку поверх простого топа. В її зовнішньому вигляді відчувалась байдужість до модних трендів, ніби вона одягала лише те, що їй подобається. Ця простота лише підкреслювала її природну красу. Вона виглядала так, наче була вільна від будь-яких рамок і обмежень, а світ крутиться навколо неї, підлаштовуючись під її рухи та настрій.

— Чого сидиш сам і кого ти тут розглядаєш? — раптом почувся голос Адама, який перервав мої думки.

Адам перевів свій погляд з мене на неї, і в його очах з’явилося здивування, ніби він не очікував побачити мене таким задумливим.

— Чувак, не гони. Чи ти забув про нашу домовленість? — його тон був колючим, наче він уже знав відповідь.

— Я все пам'ятаю, — відповів я, намагаючись зберегти холоднокровність.

— Ага, я бачу, як ти останнім часом все більше спостерігаєш за нею. Вона нам потрібна для гри. Раз і назавжди розіб'ємо команду тих підарів не тільки з баскетболу, а й з школи.

— Використовувати людей — цьому тебе вчили? — я відчував, як усередині зростало роздратування.

Адам нахилився ближче, його обличчя затіняло світло ламп, і він знизив голос до шепоту, який звучав як вирок.

— Ти забув, що було рік тому? Вона сука, от хто вона.

— Не смій. Ти переходиш усі межі, — я ледве стримався, щоб не схопитися з місця.

— Серйозно? Та пішов ти! — Адам різко встав, його стілець голосно скрипнув по підлозі. Він зник за дверима, а я залишився сидіти, намагаючись заспокоїти своє серце.

Я не збирався її кривдити, і вже точно б цього не дозволив, але нам справді потрібна була дівчина, яку любить Браян. І ні для кого не було секретом, що він бігає за нею останні пів року. Спочатку ми з хлопцями думали, як підійти до неї з проханням підіграти нам і втертися в довіру до "Вовків", але тепер усе це здавалося брудним. Я не міг так з нею вчинити. Вона не заслуговувала на це.

Аня ніколи не була лицемірною. Вона ненавиділа, коли про неї жартували у поганому сенсі, не могла терпіти, як хлопці роздягали її очима, але найбільше ненавиділа мудаків. Браян був саме таким. Одна лише думка про те, що він може їй нашкодити, убивала мене, але свою зацікавленість у ній я не міг проявити. 

Сьогодні після сьомого уроку:

Я зайшов до кабінету хімії і, на моє здивування, побачив її. Вона сиділа за партою, схилившись над записами.

— Вирішив з’явитись, коли я вже майже все зробила, — її голос був саркастичним, але в очах читалось роздратування.

— Та, були справи, але тепер я тут. Слухай, нам треба поговорити, — я спробував говорити спокійно, хоча всередині було напруження.

— Ну, говори, — вона навіть не підняла голову, доки не почула кроки позаду. Тоді різко обернулася і побачила Кая та Ітана, які стояли біля вікна. Адам підійшов до дверей, відрізаючи вихід.

— Якого хріна? Аррон, що відбувається? — в її голосі почулося здивування і страх. Вона відійшла назад, притиснувшись до столу, а її очі металися від одного до іншого.

— Ми тобі нічого не зробимо, повір, — сказав Ітан, його голос був спокійним, майже лагідним.

— Ага, так я тобі і повірила.  — Її голос став трохи голоснішим, змішаним із недовірою.

— Потім будете з’ясовувати стосунки, — сказав Адам, перериваючи їх. — Аррон, розкажи їй.

Я відчував її погляд на собі. Її очі, сповнені страху і невпевненості, ніби питали мене: "Що відбувається?" Моє серце билося швидше, і я намагався не показати, що мені важко говорити. В повітрі висіла тиша, лише звук моїх слів здавався гучним.

— Ань, нам потрібна твоя допомога. Браян хоче нас підставити, і у нього вже є план. Ми хочемо, щоб ти нам допомогла, — сказав я, намагаючись говорити спокійно, хоча всередині все стискалося.

— Але чому саме я? Немає інших дівчат? — її голос звучав розгублено, вона все ще не могла зрозуміти, чому це стосується її.

— Ти краще за всіх впораєшся, — мовив Кай, схрестивши руки на грудях.

— Тому що він тобі довіряє, — додав я, спостерігаючи за її реакцією.

— Ти зможеш, — тихо промовив Ітан, ніби це мало її заспокоїти.

— Та бляха, цей придурок любить тебе, тому саме ти, — різко сказав Адам, вже втративши терпіння. Його голос звучав безапеляційно.

— А якщо я відмовлюсь? Що тоді? — вона дивилася прямо на мене, її очі блищали від гніву і розчарування.

— Хлопці, залиште нас, — я обернувся, даючи їм знак вийти. Вони неохоче підкорилися, і в кімнаті залишилися лише ми двоє.

— Тоді я відмовлюсь від проекту. У тебе не буде пари, щоб його захистити. А через рік закінчується школа, і ця оцінка вплине на це. А мрії у тебе є, наскільки я пам’ятаю, — сказав я, намагаючись говорити твердо, хоча всередині мене щось стискалося.

— Це шантаж, — її голос звучав гірко.

— Це життя, тому подумай, — тихо відповів я і вийшов, залишивши її стояти на місці.

Я відчував, як її погляд переслідував мене, коли я йшов коридором. В її очах було щось більше, ніж розгубленість. Можливо, ненависть.

Того ж дня ввечері: 

Анна лежала на ліжку, тримаючи телефон біля вуха. Вона відчувала, як напруження, яке накопичилося за день, нарешті почало прориватися через слова.

— Ні, ти уявляєш, шантажувати мене! А якщо я не погоджуюсь на їхню гру, то буде гірше. Міс Зої мені цього не подарує, — її голос був напруженим, і навіть у своїй кімнаті вона відчувала, як хвилі неспокою накривають її.

— Та я не думаю, що там буде аж щось надто кримінальне, — Вікі, на іншому кінці лінії, звучала більш спокійно, намагаючись заспокоїти подругу.

Анна зітхнула, вже готуючись відповісти, але раптом помітила інший дзвінок.

— Зачекай, у мене друга лінія, — сказала вона, перериваючи розмову.

 — Алло?