Розділ 6 ( ритм )

Осінь 2023 

Після уроків ми повертались у залу танців. Сонце вже починало сідати, заливаючи вікна золотими променями, що створювали теплу, трохи меланхолійну атмосферу. Ми танцювали, відчуваючи ритм музики у кожному русі. За тиждень у нас стало краще виходити — рухи стали плавнішими, впевненішими. Кожне кружляння заповнювало залу сміхом, немов ми були єдиними людьми на світі. Моя душа танцювала разом із нами, серце кричало від щастя, і я не могла позбутись бажання, щоб цей момент тривав вічно.

Ми кружляли, коли я раптом вирішила запитати, поки не втратила сміливість.

— Після виступу, ти будеш іти в ресторан? — голос мій звучав трохи невпевнено, але зацікавлено.

— Так, а ти? — він відповів спокійно, із ледь помітною посмішкою.

— Теж, — сказала я, трохи полегшено зітхнувши. Тепер у мене була можливість в ресторані поспостерігати за ним, і це додавало хвилювання.

Після репетиції ми вийшли зі школи. Повітря вже було прохолодним, листя шелестіло під ногами. Ми просто попрощались кількома словами, і я відчула, як порожнеча огортає мене, коли його силует зникав у сутінках.

По дорозі додому я включила відеодзвінок і поділилась із подругою всім, що сталося. Її обличчя на екрані було серйозним, і я очікувала побачити радість чи підтримку, але натомість почула критику. Вона дивилась прямо на мене крізь екран, і її голос, хоч і м'який, прозвучав гостро.

— Він не той, в кого варто закохуватись, — сказала вона суворо, нахилившись до камери.

Карна була моєю подругою з п’ятого класу. Я добре знала її симпатію до Аррона і розуміла, чому вона могла ревнувати. Її погляд на все це був відтінком старих почуттів, і я намагалася не звертати на це уваги.

Я задумалась про різні типи кохання. Перше, дитяче кохання: ти закохуєшся в зовнішність людини, не підозрюючи, який у неї характер чи вподобання. Це ідеалізація, коли ти захоплюєшся вигаданим образом, а не реальністю. 

Друге, підліткове кохання: ти ладна полюбити все, що подобається йому, відчуваючи неймовірну емоційну бурю. Але разом з тим це можуть бути і гойдалки — від ейфорії до глибокої депресії. 

А третє… Я досі не до кінця розуміла, яким воно є. Мої батьки ніколи не показували справжньої пристрасті один до одного, тому я мріяла знайти хлопця, а пізніше чоловіка, з яким зможу провести все життя. Не так, як мій батько, який просто зник...

— Аня, ти тут? — голос Карни, що лунав з телефону, раптово повернув мене до реальності.

— Так-так, вибач, просто задумалась. Що ти казала?

— Я кажу, може тобі краще відмовитись поки не пізно.

— Вибач, але ні. Я люблю танці, і мені байдуже, що він думає про мене. Кар, я просто хочу бути трохи щасливою, — мої слова були тихими, але наповненими внутрішньою впевненістю.

— Аня, ти і так щаслива, але...

— Карно, давай більше не підіймати цю тему, — перервала я її, відчуваючи, як у мені росте внутрішній спротив. — Це моє життя, і я сама вправі вирішувати, з ким мені зустрічатись. - Пробач.

Я закінчила відеодзвінок, залишивши Карну на іншому кінці лінії. Вона ще якийсь час намагалась додзвонитися, але я вирішила ігнорувати її. Не хотілось сваритися через такі дрібниці.

Я одягнула навушники, і світ одразу став іншим. Музика "Look After You" (The Fray) почала грати в моїх вухах, обгортаючи мене м’яким звуком, мов тепла ковдра. Я йшла вулицею, вдихаючи холодне осіннє повітря, і відчувала, як кожен крок стає частиною цієї мелодії, що вела мене додому.

Принаймі я завжди так його називала.