Глава 18. Розірвання заручин

Глава 18. Розірвання заручин 

Даніель

– Елло, нам потрібно розійтися, – сказав і відчув полегшення на душі. 

Як же мені цього не вистачало. Весь час ніби щось душило мене, не давало спокійно жити й мислити. А тепер висловився і тягар з плечей впав.

– Що!? – вражено запитала жінка.

– Я розриваю заручини.

– Даніелю, я не розумію…

– Тобі не потрібно нічого розуміти. Не намагайся мене втримати. Я й так стільки часу терпів твої емоції, примхи, скандали, що вже ось де мені сидить усе, – вказую рукою на свою шию.

Я вже ситий по горло її обіцянками змінитися, не сваритися і завагітніти. В першу чергу я розумію і дякую Богу, що вона таки не вагітна. Значить, не дано нам бути разом. Не дано. Ми обоє мучилися б, якби одружилися.

– Ти знайшов іншу? 

– Елло, давай не будемо…

– В тебе є інша! Я це бачу в твоїх очах! – починає свої крики.

– Немає в мене нікого! Немає! – теж кричу, а вона лише кліпає. – Легше тобі від цього!? – голосно запитав. – Зрозумій, я не можу пов'язувати своє життя з жінкою, яку не кохаю, – пояснив вже тихіше.

– Як це? Ти ж казав, що кохав мене, – приречено говорить.

– Кохав, – тихо відповів. – Але це минулий час. Все змінилося і вже досить давно, – подивився на стіну позаду Елли. Не хочу дивитися їй в очі. – Наші стосунки вже давно зруйнувані, тож я не бачу сенсу продовжувати щось далі, а тим паче говорити про весілля.

З очей жінки починають текти сльози. Вона завжди так робить, коли намагається маніпулювати мною. Та мені вже байдуже. Я настільки загруз у цих стосунках, як у багнюці, що потрібно рятуватися чимшвидше.

– Я не дозволю тобі так вчиняти зі мною! – з погрозою в голосі мовила. – Ти ще за все поплатишся!

– Елло, припини. Твої скандали – це перша причина, за якою я розриваю заручини. Тож не варто, – примружую очі й махаю головою. – Не треба так себе напружувати й намагатися мене втримати. Нічого з цього не вийде. Я тебе не кохаю, – сказав, відчувши гучний і пекучий ляпас на своїй щоці. 

Отакої! Аж очі прикрив від несподіванки, що звалилася на мою щоку. Ще жінки мене тільки не били! 

Тру свою щоку та дивлюсь на жінку, яка за декілька днів стала мені просто ненависною. Не можу сказати, що не відчуваю більше до неї нічого. Але це вже не ті теплі й романтичні почуття, які були колись. Я давно її розлюбив. Лише залишався поруч, бо звичка – теж почуття.

– Тобі легше стало? – питаю й продовжую терти щоку. 

Почервоніння шкіри мине, але слід залишиться в моїй пам'яті назавжди. 

– Так! – з грубістю кидає слова.

Я зціпив губи й помахав головою. Яка ж вона нестерпна!

– Елло, якщо хочеш, залишайся в цій квартирі. Зроблю документи на тебе. Я піду сам, – рушив, щоб піти й зібрати свої речі.

Проте Елла зупинила мене, міцно схопивши за лікоть і боляче вчепившись нігтями. Вона сьогодні вбити мене хоче?

– Невже це кінець і ти мене кидаєш?

– Що тобі не зрозуміло в словах «я розриваю заручини»?

– Я не вірю...

– Я теж довго на вірив, – сказав завуальовано, маючи на увазі її аборт, але вголос це не вимовлю. Не дай Боже тоді ще видумає вагітність! 

– Тобто ти вже давно мене не кохаєш?

– Давно, Елло. Давно. Відпусти вже мене. Я піду речі збирати.

– Не варто. Я сама піду. Це ж твоя квартира.

– Але я залишаю її тобі. Все ж таки ми більше року з тобою тут жили.

– Я не зможу тут жити сама. Тут все нагадуватиме тебе, – схлипнула.

– Як забажаєш.

Вона пішла, а я так і залишився стояти на балконі. Лише через пів години, коли почув звуки гримання вхідними дверима, зміг видихнути. Я зітхнув з полегшенням, розуміючи, що перший крок зроблено. 

Дістав з кишені штанів телефон і швидко надрукував повідомлення Марині. Дівчина довго не відповідала, але коли помітив, що вона прочитала, посміхнувся. Бачив навіть як вона друкувала повідомлення, але так і не відправила. А я чекав. З нетерпінням чекав хоч просте «доброго ранку». Але ж ні. Не заслужив я такої доброти з її боку.

Хотів подзвонити, але не наважився. Більше схилявся до думки, що вона не підійме трубку. Через декілька хвилин написав ще одне повідомлення. Його то вона точно прочитає. Але й знову дівчина залишила його без відповіді. 

«Нічого, сонце, ми ще поговоримо з тобою», – промовив вголос, всміхнувшись сам до себе.

Я вже планував, як заберу її з дому, відвезу десь у кафе й там у спокійній обстановці ми зможемо про все поговорити. Розповім їй, що розійшовся з Еллою. Може, тоді вона не буде вже відштовхувати мене?

Несподівано пролунав дзвінок. Не радощах я подумав, що то Марина, але це була Аріна. Здивувався. Можливо, щось важливе.