Глава 15. Крапки над «і»

Глава 15. Крапки над «і»

Даніель

Марина так і не відповіла мені, чого хоче насправді. Та й розумію я дівчину. Вона настільки щира, чиста, добра й непорочна, що навіть не хоче зі мною через це зв'язуватися. А мене саме її невинність і приваблює у ній. 

«Ех, Даніелю, варто вже тобі визначитися, чого ти насправді хочеш від життя і цих двох жінок», – подумав я, дивлячись на дівчину, що щиро співчуває моїй біді. 

Але все, що не стається, на краще. Якщо Елла не хотіла від мене дітей, значить нам не дано бути разом. Я сьогодні ж розставлю з нею всі крапки над «і».

Знову набридливий дзвінок від поки що моєї нареченої. Відхиляю. Не хочу з нею говорити в присутності Марини. 

Бачу, що дівчина тремтить. Здається, змерзла. Підходжу й накриваю її плечі своїм піджаком.

– Даніелю, не варто, – впирається Марина.

– Варто. Ти замерзла.

– Ні. Та й у мене вже є один твій піджак. Зараз принесу, – скидає з плечей піджак і ступає в сторону будинку.

Але я її не пускаю. Не хочу відпускати дівчину. Знову накрив її плечі піджаком і притулився міцніше до неї. Як же пахне її волосся… ммм… весняною свіжістю і літнім дощем. А її ніжна оксамитова шия так і манить мене, щоб я її поцілував. Не втримався і доторкнувся губами. 

Марина спочатку відсахнулася, а потім заклякла на місці, коли зрозуміла, що їй не вирватися з моїх обіймів. Не можу її відпустити. Вона мені потрібна, як повітря, як сонце, як життєдайна вода.

– Даніелю, прошу тебе, відпусти, – маленькими долоньками впирається в мої груди, відштовхуючи. – Мені потрібно йти. 

– Чому? – питаю, заглядаючи їй в очі. – Чому ти не хочеш хоча б ще хвилину постояти зі мною?

– Бо ти… я… ми не пара. Нам не потрібно… – опустила очі, засоромившись.

Знову не можу нею надивуватися. Вона така чиста, що не хочеться навіть її псувати. Я не вартий її. Якби я зараз не хотів знову її поцілувати, але… вона не хоче. Не буду змушувати.

Відпускаю дівчину зі своїх рук, даючи зрозуміти, що вона може йти. Я сподіваюся на її взаємні почуття та гадаю, що вона сама не зможе піти від мене. Але помиляюся. Марина скидає мій піджак, віддає його мені та промовляє останні слова:

– Бувай. На добраніч, – розвертається і просто йде.

– На добраніч, – відповів навзаєм, але сумніваюся, що вона почула, бо вже закрила хвіртку за собою.

Декілька хвилин я стояв і дивився на нічне небо. Повний місяць повністю осяяв простір. Зорі яскраво мерехтіли й теж створювали світло. Ніколи не бачив стільки світла вночі. Можливо, я просто його не помічав раніше?

Я дивився на небо, але чомусь бачив там Марину. Вона за декілька днів повністю змінила моє уявлення про світогляд. Щира й чиста дівчина перевернула моє життя з ніг на голову і тепер я точно знаю, чого я хочу – її…

Знову дзвінок, який вириває мене з роздумів про дівчину-сонце.

– Алло, – прийняв виклик.

– Де ти знаходишся? – з грубістю в голосі запитала ще моя наречена.

– Елло, я ж тобі вже казав, – зітхаю та сідаю в машину.

– На роботі, так? – чую, як сміється. Вона п'яна чи що? – Я дзвонила твоїй секретарці. Вона сказала, що в тебе немає ніякого проекту і ти не повинен був увечері приїжджати на роботу. Питаю ще раз: де ти знаходишся? – роздратовано питає.

– Елло, а ти не подумала, що робочий час для підлеглих людей вже давно закінчився? Саме тому моя секретарка і не знає про моє повернення на роботу…

– Доки ти будеш мені брехати? – перебиває мене. – Я відстежила твоє місцезнаходження. Ти не на роботі! – кричить.

– А де? – спокійно запитав і завів двигун.

Як же мені набридли її нерви, скандали і постійні ревнощі.

– Ти знаходишся на вулиці, де живуть Адріан з Аріною! – з докором відповідає.

Таки дійсно відстежила мене. Я лише хмикнув.

– Елло, він же мій партнер по бізнесу, – знову спокійно промовив.

Жінка замовкла й декілька секунд стояла лише тиша на тому кінці зв'язку.

– Я вже їду додому. Там і поговоримо, – кажу їй наостанок.

– Звісно, поговоримо. Ти мені все розповіси...

Не став її далі слухати й просто відхилив виклик. 

Сьогодні ж… прямо зараз, як приїду додому, я розставлю всі крапки над «і». Я хочу бути щасливим, а не щодня сидіти, як на пороховій бочці, й чекати скандалу.

Поки їду, перебираю купу варіантів, що скажу Еллі. Я повинен бути чоловіком і сказати їй правду. Що вже її не кохаю, що розриваю заручини, що покохав іншу. За два роки стосунків з нею я став емоційно втомлений, як вичавлений лимон. Але все ж таки вона заслуговує все знати, щоб там не було.

Приїхав до двоповерхового будинку й довго дивився на увімкнене світло в нашій спальні. Вона мене чекає, роздратована й, мабуть, зараз п'є щось міцне. Помітив її пристрасть до алкоголю ще пів року тому, коли вона зізналася, що зробила аборт. Довго я намагався її змінити, а цю звичку викоренити. Та дорослі люди не змінюються, тому я просто все спустив на самотік. Я втомився так жити...