Глава 11. Хрещений батько

Глава 11. Хрещений батько

Марина

Я прокинулася від шуму в будинку. Здається, Аріна бігала по всіх кімнатах і збирала потрібні речі до церкви. Проте мені це більше було схоже на те, що то стадо слонів бігає туди-сюди. Та я її розумію. Сьогодні відповідальний день – хрестини маленького янгола, Ангелінки. 

Аріна, постукавши в двері, схвильовано зайшла в мою кімнату. 

– Люба, прокидайся, – швидко промовила. – Час уже їхати до церкви, а я ще досі не зібрана, не одягнена. Лише нафарбуватися встигла, – сказала вона, а я подивилася на подругу, піднявшись на ліжку. 

Аріна виглядала розпатланою та в одному лише халаті. Занадилася бігати і по моїй кімнаті, щось шукаючи в шафі.

– Ти чого так хвилюєшся? – спитала її.

– Ой, не питай. Сама не розумію. Наче все ж має бути добре, а серце не на місці. Ось тримай. Одягнеш цю сукню, – подала вона мені з шафи мою сукню.

Це виглядало так, наче вона збирає й мене, як маленьку дівчинку. Але ж я й Ангелінка – це дві різні речі. 

– Взагалі я збиралася одягати іншу, – дивлюсь на сукню жовтого кольору підозріло.

– Справді? А мені ця сподобалася. Та й гадаю, вона тобі краще пасуватиме, – оглянула її з усіх боків.

– Гаразд. Хай буде ця, – я забрала з її рук свою сукню. – Ти б краще сама йшла одягатися, а я впораюся і без тебе.

– Точно. Ти ж не маленька, як Ангелінка. Можеш і сама, – мовила схвильовано. 

– Мила, що з тобою? – встала з ліжка та підійшла до неї.

Я обійняла подругу, ніби заспокоюючи таким чином, а вона важко зітхнула. 

– Ей, все буде добре. Я стану хрещеною мамою для твоєї донечки. Ми станемо ближчі одна одній, – посміхаюся такій новині.

– Угу… – промугикала відповідь.

– До речі, а хто хрещений батько? – запитала її. – Ваш знайомий?

– Оо, хочеш уже познайомитися? – нарешті всміхнувся подруга. – Це друг Адріана. Та не зазіхай. Він заручений. Скоро має приїхати до нас.

– Ех… – зітхнула я, а Аріна засміялася.

– Ти ж учора з Даніелем познайомилася? Невже не влаштовує чоловік? З якого це ти дива примхливою стала? 

– Та я не примхлива. Просто я не хочу в нього закохуватися.

– Це чого б то?

– Аріно, він тут, а моє життя в Україні. Не хочу тішити себе марними ілюзіями.

– Головне, щоб він тобі подобався і був чоловіком хорошим, а з іншим я можу тобі допомогти, – підморгнула.

– Ніі, – заперечила, вже наперед знаючи, на що подруга натякає. – Я не збираюся жити в Лондоні.

– Хм… я теж не збиралася. Проте Адріан змінив мій світогляд. Може, й Даніель змінить твій?

– Люба, давай не будемо про це зараз говорити, – прошу її.

– Так, не будемо, – поглянула на наручний годинник, – бо час іде, а ми не зібрані, – мовила сполохано.

– Кохана, ти вже готова? – раптом Адріан зазирнув у кімнату. – Ти ще досі в халаті? Швиденько одягайся. Вже друзі приїхали.

– Так-так, біжу, – відповіла вона йому. – І ти швиденько збирайся, – звернулася до мене й покинула мою кімнату.

Я деякий час дивилася в вікно, згадуючи вчорашню розмову з Даніелем. Посміхнулася сама до себе, бо так тепло стало на душі. Він запам'ятав мій номер, подзвонив, запросив на зустріч, що відбудеться вже сьогодні, побажав солодких снів. І так, мені снилися солодкі сни. З його участю. Він знову мене обійняв і міцно тримав у своїх руках. Мені було комфортно й затишно, що в жодному разі не хотіла, щоб це закінчувалося.

Я знову посміхнулася та пішла збиратися. Спочатку я прийняла душ і таким чином освіжилася після сну. Потім одягла сукню, вибрану Аріною. Зробила легкий макіяж. Лише трохи підвела очі та нафарбувала губи. Також взула чорні босоніжки. Декілька крапель парфумів і я готова вийти до людей.

Коли я спускалася з другого поверху сходами, з вітальні лунали голоси. Один належав Аріні, інший Адріану, а також були й чужі, які я не могла розпізнати. Залишилося декілька сходинок і я могла вже зайти також у вітальню. Але лише одна поява людини здатна була змінити моє рішення.

З кухні вийшов Даніель з чашкою кави в руках. Виглядало це так, наче він господар у домі й здатен сам собі зробити каву. Невже він – друг Адріана? Якщо так, то стане багато що зрозумілим. 

То невже це він – майбутній хрещений батько?

Я так і зависла на сходах, дивлячись на чоловіка. Мабуть, він також не сподівався мене тут побачити, бо застиг на місці з відкритим ротом та округлими очима. Я вже готова була спуститися з останніх сходинок і хоча б привітатися, але наступна подія підкосила мені ноги.

– Коханий, де ти так довго? – з вітальні вийшла довгонога брюнетка на високих підборах і звернулася до… Даніеля. – О, дякую, любий, – взяла чашку з його рук і надпила з неї. – Я вдома геть на встигла випити кави.

– Треба було швидше одягатися, – відповів їй, поглядаючи на мене.