Глава 5. Вечеря

Глава 5. Вечеря

Марина

Наговорившись вдосталь з Яніною по відеозв'язку, Аріна віддала мені телефон і сказала, що нам варто вже їхати додому, адже там на неї чекає маленька Ангелінка, якій ще й півроку немає. Дівчинка залишилася вдома з нянею, але матуся настільки її любить, що просто не довіряє чужій людині. 

Звісно, я погодилася й поспішила піднятися з місця. Мені дуже кортіло познайомитися з моєю майбутньою хрещеною донечкою. 

Аріна сама заплатила за наше замовлення, і як я не вмовляла її, що заплачу за себе сама, вона вперто стояла на своєму. Все ж твердого характеру дівчині не позичати.

Коли приїхали до будинку, де живе молоде подружжя, я прийшла в шок. Двоповерховий котедж, що сяяв блиском і чистотою ззовні, зачарував мене своєю красою. На подвір'ї був фонтан, доріжка, що вела до самого будинку, викладена плиткою, зелена трава ідеально скошена, посаджені молоді деревцята й усе здається просто надзвичайним. Я проходила повз це диво й роздивлялася все навкруги. 

Виявляється, тут навіть є охоронець, який взяв у господині ключі від машини й повіз її у гараж. Чому ще варто дивуватися? Впевнена, що всередині будинок сяє не менше, ніж на дворі.

Аріна швидкою ходою дісталася до будинку, відчинила двері й голосно промовила:

– Я вдома.

З вітальні вийшла молода жіночка, якій на вигляд було років тридцять, із дитиною на руках. 

– Аріно Станіславівно, ви вже повернулися? А в нас все добре. Ангелінка навіть не плакала без вас, – почала розповідати няня англійською мовою.

Я зрозуміла все дослівно. Отже, не дарма стільки років вчила мову.

 – Емілі, скільки разів я вже тобі говорила не називати мене по батькові? Га? – так само англійською запитала Аріна.

– Та мені незручно… – відповіла жінка.

– Ніяких незручностей. Аріна і на «ти», – всміхнулася до неї моя подруга.

– Добре. Зрозуміло, Аріно, – погодилася та.

– Отак набагато краще, – радо відповіла дівчина. – Привіт, моя крихітко, – взяла на руки дитину. – Як ти? – поцілувала її в обидві щічки. – А хто тут у нас? – прощебетала до неї і звернула увагу на те, що донька дивиться на мене. – Хто це? Нова тітка? Це твоя майбутня хрещена мама, – подруга розповідала дівчинці українською мовою, щоб та з дитинства вивчала й розуміла обидві мови.

Вона пройшла у вітальню та сіла в крісло з дитиною на руках. До неї звернулася Емілі:

– Аріно, якщо ви… ти вже вдома, я можу бути вільна?

– Так, звісно. Можеш іти додому. Я завтра подзвоню.

– Вечерю я вже приготувала, – віддала звіт Емілі.

– Та я б і сама впоралася, – всміхнулася господиня дому. – Мені не важко. Але дякую за допомогу.

– Будь ласка. До побачення.

– До побачення.

Коли за Емілі зачинилися двері, я змогла вільно запитати в подруги про неї.

– Це і є няня, і хатня робітниця в одному обличчі?

– Як сказати… Адріан наполіг. Сказав, що мені буде важко поєднувати і догляд за дитиною, і будинком, і виконувати віддалену роботу. Я відмовлялася й говорила, що я все встигаю, проте він же в мене непохитний. Якщо щось вирішив, все – варто погоджуватися, – посміхнулася вона, згадуючи коханого. – Емілі хороша дівчина, добре доглядає за Ангелінкою. Раз у тиждень робить генеральне прибирання в домі, часто допомагає мені на кухні. Чоловік добре їй платить, тому виконує вона свою роботу добросовісно.

– А ти? Невже ти працюєш? – поцікавилася й сіла ближче до неї, щоб погратися з маленькою дівчинкою.

Ангелінка така кумедна. Рожеві щічки, посмішка до вух, маленькі пальчики, якими вона весь час тягнулася до мене, маленький носик і два зубчики, які вже виднілися за щирою посмішкою.

– Так. Працюю віддалено, бо не можу без роботи, – відповіла подруга. – Я – викладач кафедри математики у декретній відпустці. Після закінчення університету мені запропонували в ньому й залишитися працювати. Я погодилася, але через певний час дізналася, що вагітна. Взяла декретну відпустку, але без роботи почуваюся погано, тому даю онлайн-уроки студентам, які мають деякі прогалини в знаннях. Допомагаю їм також із курсовими і дипломними роботами й отримую за це непогані гроші. 

– Зрозуміло. Ну ти, як і завжди, без навчання не можеш витримати і дня, – посміхнулася. – А Адріан? Він як ставиться до твоєї щоденної роботи? – запитала й посміхнулася дівчинці, коли та показала мені свої два зуба, широко всміхаючись.

– Чоловік мені нічого не забороняє, а навпаки, сприяє і виконує всі мої бажання, – розповідаючи про коханого, в її голосі було стільки теплоти й любові, що не злічити. – Адріан працює разом з батьком. Друге обличчя в компанії після нього. 

– Це чудово. Отже, Адріан – впливова людина. А він скоро буде вдома? Так хочеться його побачити й поспілкуватися. 

– Так, вже скоро має прийти з роботи, – подивилася на наручний годинник, який зараз роздивлялася маленька дівчинка. – Що це? Іграшка? – запитала її матуся. 

Ангелінка щось мугикала на своїй мові, а Аріна тішилася й щебетала до неї. Між ними царювала справжня любов, яка є завжди між матір'ю і дитиною. Я спостерігала за всім, що бачила, і вбирала в себе, наче губка. Хотілося запам'ятати кожну мить зустрічі з подругою та її маленькою копією. Дівчинка дуже схожа на маму, але є в ній риси й тата. Наприклад, великі блакитні очі. Все інше – форма носика, губ, колір волосся, пальчики – в неї від мами.