Розділ 5. Прибуття і його наслідки

Ранок. Раптово стукіт в двері. Ціара негайно кличе. 

- Ми прибуваємо. Уже скоро.

- Рідна Земля, – раптом вирвалося в мене.

- До речі, у них зараз зима, тому одягайтеся тепліше, – глянувши на Лідію, турботливо сказав Люціус.

Усе було в точності як уві сні. Безмежне озеро, гори, вкриті снігом. Ціара досліджувала все навколо, Літа гомоніла з сестрою….

Коли ми приземлилися, яскраво помаранчеве проміння сонця вкривало вершини гір. Усі були дуже втомлені, тому за вечерею ніхто не промовив і слова. Ціара та Літа вийшли з-за столу першими і, подякувавши, направилися до своїх кімнат. Я теж вже валилася з ніг від втоми, тому вирішила піти. Люціус промовив «Надобраніч», обіймаючи. Орфея лиш подала знак очима.

- Ти з нею говорив? – раптом запитала Орфея.

- Так, – пригнічено відповів Люціус.

- І що вона?

- Лиш заплакала.

- Нічого, пройде.

- Пройде? Скільки років тому загинув Веліос? Дев’яносто два роки! А ти й досі кохаєш його. 

- Це різні речі, Люціусе, - досі стримано говорила сестра.

- Невже? Любов – не застуда, вона не пройде. Навіть якщо я не буду пам’ятати її очей, посмішки я не перестану її кохати! - емоційно вимовив Люціус з характерним блиском в очах.

- Не кажи того, чого не знаєш...

- Це каже не моя сестра, вона мене зрозуміла б!

- Іноді потрібно чимось жертвувати.

- Так... Ніколи не подумав, що поверну сестрі коханого ціною власного щастя! Надобраніч, Орфеє, - запально вимовив Люціус і в ту ж мить встав і пішов геть.

Орфея не зрушила з місця. Їй було боляче бачити брата таким... уразливим. Вона вже давно забула про ніжність і любов, заховавши будь-які почуття в найпотаємніший закуток своєї душі. Тому й перестала розуміти Люціуса. Щось гризло її із середини, проте з цим вона нічого не могла зробити....

Ще навіть сонце не з’явилося на горизонті, як ми вже збиралися заглибитися на дно таємничого озера.

- Корабель у нас витривалий, універсальний, – хизувався Люціус.

Ми опинилися на глибині понад 500 метрів. Тут не було видно жодного живого створіння. Наче життя тут завмерло. Ми не довго шукали покинутий корабель, незабаром потрапили всередину. На кораблі нікого не було, принаймні так здавалося. 

- Пропоную розділитися, щоб пришвидшити пошуки каменю часу, - сказав Люціус.

- Я йду сама, мені не потрібна компанія, – мовила Орфея і, різко звернувши, зникла в коридорі.

- Ми з Ціарою разом, - вирішила Літа.

- Добре, - відповів він дівчатам.

- Тоді ми з тобою йдемо разом, – сказав Люціус до мене.

Ми довго йшли коридорами, шукаючи саме ту кімнату, проте було все марно.

- Мені здається чи тут хтось щойно був? – помітила я в котрійсь із приміщень розкидані речі та ввімкнене аварійне світло.

- Так, скоріше хтось з дічат уже був у цій кімнаті, – намагаючи мене не налякати, відповів Люціус. 

- Ходімо далі, – додав він.

- Літо, ми ходимо по колу. Схоже ми заблукали, – стурбовано каже Ціара.

- Ти чуєш? Хтось йде.

Аж ось я помітила знайомий напис на стіні.

- Люціусе, нам схоже сюди.

Ми звернули і пішли далі. Аж ось я помітила двері. Це саме ті двері, які бачила уві сні.

Орфея в цей момент знаходилася в головній залі, вона розглядала керування корабля, як зненацька почула тріск підлоги. Розвернувшись, лиш встигла побачити повні люті та ненависті темні очі Летиції. Умить Орфея відчула холод в животі... Темноволоса дівчина витягла назад стилет і замахнулася знову. Тіло Орфеї впало бездиханно. Багряна кров стікала швидкими темпами на підлогу. 

Десь на іншій частині корабля лежала Ціара, вбита жорстокою Аїдою. Лиш Літі пощастило, вона вирвалася і, намагаючись знайти Люціуса з Лідією, бігла, кличучи їх. Літа сама була поранера, проте трималася. На останніх секундах вона відчула слабкість, сили залишали її…. Та ось вона вже бачить Лідію та Люціуса.

Почувши роздираючий душу крик Літи, по всьому тілі пройшов холод. Вона бігла до нас. Уся в порізах, вона стала біля дверей, з плеча юшила кров, хотіла віддихатися…. Як тут ззаду з’явилася Аїда, встромивши ніж у спину Літи. Я не встигла й зойкнути, як Люціус, обійнявши мене, доторкнувся до каменю часу щось промовивши. Далі все, наче в тумані.