Глава 27. Сюрприз

Ярина з нетерпінням чекала суботи. Поводилася, мов мала дитина, яка давно заслужила подарунок і не бажала більше відтягувати його розпакування. І цим подарунком був Гнат. Його Ярина ладна була розпаковувати та запаковувати годинами. Власні ж думки усміхнули її. Вона перебувала на робочому місці й поводилася, як істинна блондинка, яка літала в хмарах, зовсім не думала про роботу та постійно усміхалася. Ще зовсім недавно, дізнавшись правду про своє істинне походження, вважала, що весь світ проти неї. Зараз же вважала себе найщасливішою людиною, якій доля подарувала божественних чоловіків – батька й коханого.

В суботу вона поїхала разом з Євою у торговий центр. За власними переживаннями Ярина зовсім забула про подругу, тому перед зустріччю з Гнатом вирішила влаштувати собі невеличкий шопінг і разом з тим погомоніти з Євою.

- Боже мій! - вимовила Єва та оглянула Ярину з ніг до голови.

Вона поводилася так, наче бачила перед собою примару, або якесь казкове створіння.

- Щось не так? – Ярина нахмурила брови, - я погладшала.

- Та аж просвічуєшся вся. Від щастя…. Зі своїм Стасом ти такою не була.

Ярина широко усміхнулася. Справді, стосунки зі Стасом сприймалися нею, як щось буденне та необхідне. З Гнатом же кожен день здавався святом.

- Твоя правда, я лише зараз зрозуміла, що таке справжнє кохання.

- Ех, я навіть заздрю тобі.

- Єво, - Ярина обійняла її та притягнула до себе міцніше, - і в тебе все буде. Просто не шукай, не чекай, відпусти ситуацію. Будь справжньою, але не женися сама за щастям. Зачекай і воно тебе захопить у свої тенета.

- Ух, яка ти романтична стала…ходи, зроблю з тебе сексі. Гнат лише подякує.

Після виснажливої ходьби магазинами дівчата розмістилися в одному з кафе на верхньому поверсі торгового центру та замовили обід. Ярина розповіла їй усе про Олексія. Єва лише здивовано кліпала, але мовчки слухала. А коли Ярина договорила, то нарешті мовила спокійним тоном:

- Власне, я зовсім не здивована. В тебе навіть ходьба його.

- Таке буває. Дуже часто племінники черпають більше генів від тітки чи дядька, ніж від рідних батьків.

- Ну ти дуже начерпала. Один в один. А твої? Телефонують? Знають, що тобі все відомо?

- Олексій розповів їм, - Ярина зітхнула та відвернулася до панорамного вікна, щоб прогнати небажані сльозинки, - жодного разу не телефонували. Знаєш, я дуже часто думаю про це і ніяк не можу второпати, що не так з цими людьми. Навіть абсолютно чужі люди, проживши під одним дахом все життя, відчуватимуть спорідненість. А в них порожнеча…. Пустка і все.

Вона вказала на груди та ледь помітно скривилася. Єва слухала й голосно зітхала. А після короткої паузи додала:

- Гадаю, вони не знають, що сказати. Дай їм час.

- Справді так думаєш?

- Впевнена. Тебе неможливо не любити.

Такі ж слова казав їй Гнат. Ярина ще трохи посиділа з подругою, а далі помчала додому готуватися до побачення з коханим. Для сьогоднішнього вечора Єва підібрала їй спокусливу червону сукню з оголеною спиною. Ярині хотілося сьогодні не просто сяяти, а побачити в бурштинових очах захват та бажання. Їй подобалося заворожувати Гната, управляти його емоціями, бажаннями. Реакція його тіла на її дотики розпалювала в ній шалене полум’я, яке міг загасити лише один чоловік. Загасити так, щоб через мить розпалити його знову.

Надворі починало вечоріти. До квартири Гната Ярина приїхала на таксі. Спочатку хотіла натиснути дверний дзвінок, але згадала, що в сумочці досі були ключі від його квартири й вирішила зробити сюрприз та зайти тихенько.

У квартирі панувала цілковита тиша, пахло свіжими квітами, м’ясом і вином. Усі аромати перемішалися і Ярина уявила перед очима зворушливу картину – Гната, який порався біля кухні, щоб здивувати її. Але вже через декілька секунд гнітюча тиша здавалася передвісником чогось поганого. Ярина пройшла далі й зауважила жіночі туфлі. Не її туфлі. Чужі. Здавалося, в Ярини було дежавю. Вона немов знала, що саме чекає на неї за дверима спальні, але все одно вперто йшла туди. Понад усе хотіла помилитися, але коли побачила через прочинені двері на кухні два бокали червоного вина, явно надпитих, то втратила віру й надію.

Дихання збилося. Задуха душила в грудях, у голові паморочилося, але вона все одно змусила себе та прочинила кляті двері. Від побаченого у Ярини підкосилися ноги, а на очі виступили сльози. Вона міцно стиснула рукою ручку дверей, щоб хоч трохи втримати рівновагу. Її Гнат мирно спав, на грудях в нього розпласталася руда голова Лесі. Як він міг? Як кохана людина могла зробити настільки боляче? За що? Чому таким способом? Тисячі запитань вертілися у голові Ярини, утворивши там справжню бурю. Все здавалося дурним сном і вона не могла дочекатися, коли прокинеться. Але сон не минав, а реальність була надто колючою. Вона швидко зачинила двері та різкими кроками попрямувала до виходу. Сльози текли горохом і вона не встигала витирати їх. У грудах шалено пекло, хотілося пробити грудну клітку та викинути геть серце. Щоб не боліло, щоб не душило, щоб не терзало її. Ярина не пам’ятала, як опинилася на вулиці. В голові паморочилося, все навкруги здавалося викривленим, немов вона перебувала в стані алкогольного сп’яніння. Ярина голосно ридала та не припиняла йти. Як міг її коханий Гнат так жорстко вчинити? Запросити на побачення, а тим часом бути з іншою?