Глава 26. Літати

В маловідомому кафе панувала тиха й невимушена атмосфера. В розпал робочого дня це місце ідеально підходило для усамітнення чи сховку від зайвих очей. За одним із коричневих столів розмістилася Леся, навпроти неї сидів чоловік у діловому костюмі.

- Як ви це собі уявляєте? – вона розгублено розвела плечима, звертаючись до чоловіка.

- Все дуже просто, Лесю. Довірся мені, дій за чітким планом і у нас все вийде. Ти ж закохана в Гната?

- Давно, - зітхнула Леся.

- Але він вперто тебе не помічає. І не помічатиме, поки біля нього буде Ярина.

- Так, це правда.

- Якщо хочеш щось змінити, зробиш так, як скажу я.

Леся заплющила очі та наморщила носа, вкритого веснянками. Руді пасма вибилися з хвоста на потилиці. Вона обдумувала та зважувала все. Зрештою, Леся нічого не втрачала. Вона сприймала це, як свій останній шанс завоювати Гната, а цим нехтувати аж ніяк не могла.

- Гаразд, робімо все за планом.

***

Минув ще один рутинний тиждень. Тільки цього разу він був особливим для Ярини. Вона повернулася в будинок Олексія. І хоч Гнат просив залишитися у нього у квартирі, все ж розуміла, що це не зовсім правильно. Крім того, бачила, як змарнів Олексій без неї та хотілося надолужити згаяне. А ще їй не давала спокою думка про рідну матір. Ярина хотіла дізнатися якомога більше про неї, побачити фото, сходити на могилу. Поступово Олексій розповідав їй це, годував новими порціями спогадів з минулого та давав відповіді на усі запитання. Ліза, мати Ярини, була кравчинею. Вона не працювала в ательє, чи на швейному виробництві. Усіх своїх клієнтів приймала вдома й таким чином працювала сама на себе. З кожним новим фактом про матір, Ярина розуміла, що все ж більше успадкувала від Олексія. Бо сидіти на одному місці та спокійно шити не змогла б. Крім того, коли він показав їй фотографії, то помітила, що зовнішньо теж була більш наближеною до нього, а ніж до Лізи.

З Гнатом вона бачилася кожного дня. Якщо не вдавалося зустрітися увечері, то обов’язково виривалися разом на обід. З кожним днем Ярина все більше прив’язувалася до нього, а разом з тим робилася залежною. Їй подобалося у ньому все – поведінка, манери, зовнішність. Але найбільше приваблювало ставлення до неї. Поруч з ним почувалася ідеальною, кожна невеличка сварка закінчувалася пристрасним примиренням.

Ярина сиділа на дивані у вітальні з книгою в руках та з усмішкою згадувала сьогоднішню зустріч з Гнатом. Він приїхав за нею до офісу компанії Олексія та попросив спуститися. Але на її запитання, куди поїдуть обідати, хитро усміхнувся. Гнат під’їхав до найближчого парку та кивнув Ярині на заднє сидіння. Там лежав плед і кошик з продуктами.

- Пікнік? – Ярина вигнула одну брову та ледь помітно усміхнулася.

- Я тут подумав, що в кожної пари має бути своє особливе місце.

Гнат допоміг вийти Ярині з автомобіля, підхопив кошик з пледом і попрямував углиб парку.

- І наше це парк, - розсміялася вона гучно.

- А чом би й ні? Я звик тебе знаходити саме тут.

- Парк, пікнік, особливе місце в кожної пари…- протягнула солодко Ярина, - Гнате, я не знала, що ти такий романтик.

- І нікому не розповідай, - підмигнув він їй, - особливо моїм друзям.

- При першій же нагоді.

Гнат промовчав, поставив кошик на траву та швидко розстелив плед. І поки Ярина спостерігала за природою, небом, насолоджувалася сонечком, неочікувано впав на плед та повалив її на себе. Ярина вперлася руками на груди Гната і не встигла перевести подих, як він перевернув її на спину та опинився зверху.

- Ти справжня відьма.

Гнат загорнув неслухняні пасма з обличчя Ярини та почав прискіпливо оглядати кожен міліметр лялькового личка. Він поцілував чоло, кінчик носа, кутики очей, опустився до підборіддя і на завершення припав до уст. Цілував солодко, глибоко, так, наче насолоджувався вишуканим десертом. Водночас куштував, поглинав, але й розтягував задоволення.

- Причарувала мене.

Ярина тремтіла, у всьому тілі розносилося невгамовне полум’я. Час зупинився, а земля припинила вертітися навколо своєї осі. Вона настільки розчинилася у Гнатові, що відповідала на кожен дотик чи поцілунок. Почувалася слабкою дівчинкою поруч із сильним чоловіком, який випереджав її бажання та думки. Вгадував усе до деталей і вмів дивувати. Поруч з ним вона могла дозволити собі бути запальною, вередливою, невгамовною і це ще більше запалювало.

Пізніше Ярина лежала клубочком та підперла обличчя долонею. Вона уважно стежила, як Гнат розкладав їжу, яку, очевидно, купив у найближчому кафе. Його рухи були плавними, невимушеними й впевненими. Це настільки заворожувало, що раптом вона вимовила перше, що спало на думку, й саме те, що дуже хотіла сказати:

- Кохаю тебе.

- Що?

Рука Гнати застигла в повітрі, а голова одразу ж повернулася до Ярини. Обличчя було серйозним, але очі зажевріли новим вогником.

- Ти ж чув.

- Хочу ще раз.

- Кохаю.

- Мене?

- Тільки тебе.