Глава 25. Сильний-слабкий чоловік

- Давно? – спитав Гнат.

- Що давно?

Ярина невідривно дивилася у стелю, наче могла побачити там щось нове. Надворі розвиднилося ще декілька годин тому, але час в таку мить немов зупинявся. Гнат лежав поруч і так само невідривно спостерігав за Яриною. Минув тиждень з того часу, як він забрав її з парку. Після розмови з Олексієм Ярина була сама не своя. Спочатку вона багато говорила, переповіла йому всю їхню розмову. Її переповнювали двоякі відчуття – образа перемішалася зі співчуттям, злість пом’якшилася розумінням, а гордість притупилися теплотою, яку все ж відчувала до Олексія.

- Давно дивишся у стелю? – перепитав ще раз Гнат.

- Не знаю.

- Тобі потрібно з ним поговорити. І з батьками також.

- Вони не мої батьки.

Ярина не відводила погляду від стелі. Гнат розумів, що Ярині потрібен час для усвідомлення всього нового. Але все затягувалося, а її стан йому не подобався.

- Вони тебе виховали. Хай там як – батьки. Хоч і не біологічні. Олексій теж батько, хоч і усвідомив це пізніше. Ярино, він же не кинув тебе напризволяще. Після того, що ти розповіла мені, я часто уявляв себе на його місці. І зараз я впевнений, що вчинив би так само.

Ярина різко повернула до нього голову та часто закліпала. Ці слова немов пробудили її із затяжного сну. Вона нахмурила брови, зосередила свій погляд на ньому, а тоді пригорнулася та гучно видихнула йому в шию.

- Я не злюся на нього. Просто все якось навалилося….жила я собі спокійно, вірила у щось та знала. І раптом все те, у що вірила, виявилося брехнею. Я ж не іграшка, правда? Захотів віддав, захотів – забрав назад.

- Ти не іграшка, - Гнат вхопив її легенько за оголені плечі та відсторонив, щоб зустрітися поглядами, - і наскільки я знаю, Олексій ніколи не поводився з тобою, як з іграшкою. Хіба він змушував тебе до нього приїжджати? Хіба намагався тебе перевиховати, або ж нав’язувати свою думку?

- Ні, - мотнула головою Ярина, - він давав мені право вибору й саме це мені найбільше подобалося в спільному проживанні з ним.

- Ну от…будь милосерднішою до нього.

- Він навіть не зателефонував ні разу за весь цей тиждень, - сумно озвучила думки Ярина.

- Боїться.

- Серйозно? – вигнула брови Ярина.

- Я б боявся.

- Гнате, - вона закотила очі та ледь помітно усміхнулася, - не сміши мене. Чого мене боятися?

- Коли сильно любиш когось, то найбільший страх – побачити розчарування в очах цієї людини. Або ж… розчаруватися самому в ній.

Ярина слухала Гната, завмерши та боячись кліпнути. Його голос був заспокійливим нектаром для душі. Вона повільно підсунулася ще ближче до нього. А тоді перекинула ногу та опинилася зверху. Русяві закручені пасма впали на міцну шию чоловіка. Його тіло напружилося під приємною тяжкістю спокусливої ніші. Ярина побачила його захмелілі очі, які тут же потемніли, відчула бажання та припала до нього з поцілунками.

Їм було добре удвох – терпко та солодко водночас, млосно й трепетно, пристрасть перемішувалася з ніжністю, а біль з насолодою. Ярина відчувала в Гнатові душевну й фізичну підтримку. Такої опори в неї ніколи не було. Вона прислухалася до його слів і вже вимальовувала те, як сама піде до Олексія і ще раз поговорить з ним. Тільки цього разу обдуманіше й спокійніше.

Після сніданку вона поїхала до компанії дядька. Цілий тиждень не з’являлася там, посилаючись на погане самопочуття. Біля головного входу на неї чекав сюрприз. Олег впевнено крокував до дверей, але, помітивши її, зупинився.

- Несподівано, - заговорив він першим.

- Чому? Я працюю тут.

Ярина кинула на нього квапливий погляд, обійшла та витягнула руку до ручки дверей, але він випередив. Відчинив двері й пропустив її першою.

- Я гадав, що після почутого ти сюди більше не прийдеш.

- Гадав чи сподівався на це?

Матвієвський ледь помітно усміхнувся. В його очах вигравали справжні бісики.

- Колюча та неприборкана.

- Перепрошую? – Ярина не розчула, бо він вимовив ці слова майже пошепки.

- Кажу, чим далі, тим цікавіше.

Опинившись у ліфті наодинці з Олегом, Ярина відчувала певний дискомфорт. У маленькому замкненому просторі енергетика цього чоловіка відчувалася навіть у стінах. Він душив її, поглинав у свої тенета, при цьому навіть не наближаючись.

- У тебе призначено зустріч з Олексієм?

- Майже, - усміхнувся Олег.

І хоч Ярина планувала зайти спочатку до Олексія, все ж вийшла з ліфта раніше. Бо здавалося, що чим більше часу перебувала поруч з Олегом, тим сильніше він затягував її у свій світ. Матвієвський не намагався її затримати й не пішов за нею. Попри свою наполегливість, він не був нав’язливим.

Після обіду Ярина попрямувала до Олексія. Секретарка повідомила, що він на місці, тому вона одразу ж зайшла в кабінет. Олексій не здивувався, коли побачив її. Йому нічого не вартувало взнати, чи прийшла сьогодні Ярина на роботу. В його очах вбачався страх, але разом з тим полегшення. Він змарнів за цей тиждень, що вони не бачилися. Синці під очима стали більш помітними, а очі здавалися глибшими. Ярина затрималася у дверях всього на мить, а тоді впевнено пройшла до столу та вмостилася навпроти.